Журнал (Шевченко) - страница 131

На первую страницу

12 [мая]

Проводил Грицька Галагана в Малороссию и пошел к графине Н[астасье] И[вановне] с целью устроить себе постоянную квартиру в Академии. Она обещает. И я верю ее обещанию. Расставшись с Н[астасьей] И[вановной], зашел ненадолго к художнику Микешину и потом к Глебовскому. Счастливые юноши и пока счастливые художники!

По приглашению Троцины и прочих земляков пришел я к Дюссо в 5 часов обедать и неожиданно встретил нижегородских моих приятелей Лапу и Бабкина. После обеда ездили с Троциною и Макаровым кое-куда неудачно.


13 [мая]

Заказал медную доску. По дороге зашел к Курочкину и не застал его дома. Зашел к землячке Гресевич – то же самое. Зашел к Градовичу и в дверях встретил сестру Троцины, сегодня возвратившуюся из-за границы. Свежая и здоровая. Поездки за границу старых больных дев без прислуги должно принять за нормальное лекарство.

DO BRATA TARASA SZEWCZENKI

Wieszczu ludu – ludu synu,
Tyś tem dumny, boś szlachetny,
Bo u skroń twych liść wawrzynu,
Jak ton pień twych, smutny, świetny.
Dwa masz wieńce męczenniku,
Oba piękne, chociaż krwawe,
Boś pracował nie na sławę,
Lecz swe braci słuchał krzyku.
Im zamknięto w ustach jęki —
Ach! I jęk im liczon grzechem!
Tyś powtórzył głośnem echem
Zabronionych jęków dźwięki.
I nad każdym tyś przebolał
I przepłakał nim urodził, —
Lecz duch z wyżyn się okolał
I duch pierś twą oswobodził.
Smutny wieszczu! patrz cud słowa!
Jako słońca nikt nie schowa,
Gdy dzień wzejdzie, tak nie może
Schować słowa nikt z tyranów; —
Bo i słowo jest też Boże
I ma wieszczów za kapłanów.
Jak przed grotem słońca pryska
Ciemnej nocy mrok i chłód,
Tak zbawienia chwila bliska,
Kiedy wieszczów rodzi lud!

Antoni Sowa

Забіліли сніги, заболіло тіло ще й головонька,
Та ще й головонька.
Ніхто не заплаче по білому тілу, по бурлацькому,
Та й по бурлацькому.
Ні отець, ні мати, ні брат, ні сестриця, ні жона його,
Та й ні жона його;
Ой тілько заплаче по білому тілу товариш його,
Та й товариш його.
Прости мене, брате, вірний товаришу, можеть я умру,
Та й можеть я умру.
Зроби мені, брате, вірний товаришу, з клен-древа труну,
Та з клен-древа труну.
Поховай мене, брате, вірний товаришу, в вишневім саду,
Та в вишневім саду;
В вишневім садочку, на жовтім пісочку під рябиною,
Та й під рябиною.
Рости, рости, древо тонке, високеє, кучерявее,
Та й кучерявее;
Та іспусти гілля зверху до коріння, лист додолоньку,
Та й лист додолоньку;
Покрий теє тіло бурлацькеє біле ще й головоньку,
Та ще й головоньку.
А щоб теє тіло бурлацькеє біле та й не чорніло,
Та й не чорніло
Од буйного вітру, од ясного сонця та й не марніло,
Та й не марніло.
Следующая страница