— Так. Тільки від дії людської злої волі. Негативна енергія збирається поступово, аж поки перехлюпне через край, і тоді настають Чорнобилі. Ми частково зменшуємо страшну її дію, але люди настільки втратили здоровий глузд, що нам впоратися з їхніми бідами не під силу.
— Чому ж ви не говорите людям про це відкрито?
— Нас не зрозуміють. Кожен, хто стріляє в противника, вважає, що тільки він володіє істиною. Попробуй доведи, наприклад, греко-католикам чи православним, які б’ються за церкву, що Бог один і вони не праві. Все одно не зрозуміють, на якій грані дикунства вони знаходяться. Хіба ж треба доводити, що всяка ненависть — це витвір злого духу? Ті, хто лягають на колію і перепиняють поїзди ради церковних справ, упевнені, що роблять добре діло. І не здогадуються, хто ними керує.
— Виходить — наші люди ще зовсім низької культури?
— Роби висновок сама, якщо зможеш. Та від цього легше не стане…
Оксані сподобалась планета, на якій Андрій припаркував зореліт. Все тут, як вдома. І все — не так. Андрій сказав:
— У нас позитивний світ.
Подумала: «Невже наш світ такий нездалий?» — і пішла дивуватися їхнім світом. І було їй незвично зустрічати поспіль усміхнених людей, які чемно вітаються, уступають дорогу старшим, уважні до слабших, чуйні до хворих, радіють твоїй удачі, стараються зробити тобі приємне, допомогти, якщо ти в скруті, роз’яснити, якщо ти чогось не розумієш, пригостити, якщо голодний, зігріти, якщо холодний, все зробити, аби розвіяти твій смуток, а чи втримати тебе від хибного кроку.
І усвідомила Оксана, що жити в такому дивному світі легко, безпечно і радісно.
Коли Андрій повів її у книгарню, виявилося, що книжок тут не читають, а слухають.
Андрій бере томик в руки і чує Оксана все, що в ньому написано. Магія слова переходить в потаємні звуки, які проникають в душу і збагачують розум.
Потім зайшли в філармонію. Тут музика, яку відтворюють музиканти, розповідає про минуле батьківщини і його бачиш таким, яким воно було сто, двісті і тисячу років назад. Потім ці божественні звуки змальовують зримі картини майбутнього і ти з ними поринаєш у дивовижний світ мрій і казок.
На вулицях кожен будинок має своєрідне архітектурне обличчя. У кожному — ілюстрація епохи, в якій він був зведений. І бачиш в архітектурних образах минуле свого краю і читаєш в них людські долі — і тих, хто зводив ці храми, і тих, хто творив історію тих часів.
Оксана за короткий час гостини на Андрієвїй планеті дійшла висновку, що такий світ дійсно можливий. Що не казкові це ідеали, а реальна дійсність, яку не одне покоління земного людства мріяло побачити на власні очі.