— Я не знаю етруської мови та й не обов’язково її знати, — роз’яснює дід, — після тієї сплячки я набув здатності по фотографіях чи художніх портретах визначати долю людини, а по напису на древньому камені можу сказати про долю планети.
— Ви упевнені, що етруски знали майбутнє? — питає Ярина.
— Вони були зв’язані з космосом, як і їхні родичі на тій землі, що загинула під час потопу.
— Родичі знали своє майбутнє і допустили до катастрофи, яка їх і знищила? — закидає Василь.
— А таки допустили! — продовжує замислено дід. — В людській натурі криється одна досить небезпечна риса. Коли, щось вдається, ми не хочемо вчасно зупинитися, щоб не переборщити. А природа не терпить надмірностей. Вона стежить за рівновагою, і того, хто від неї відхиляється, суворо карає.
— Навіть всесвітнім потопом? — недовірливо кидає Ярина.
— Навіть так. За гріхи, як сказано у Святому письмі, люди уже один раз були покарані.
— Значить, і ми уже дозріли для нового потопу? — збиткується Василь.
— Не потопу, а катастрофи, — зауважує дід.
— І ви про неї зможете розповісти, коли побачите етруський камінь? — з цікавістю і з деякою тривогою заглядає в очі дідові Ярина.
— Так, дайте мені той камінь і я все скажу.
— Здається, у якомусь музеї має бути древня стела із Етрусії, — пригадує Василь, — я постараюся її відшукати.
В цей час під’їхало таксі, викликане ними заздалегідь. Відвізши Григорія до власної квартири, Василь подався в інститут археології, щоб довідатися, де знаходиться етруська стела.
Ярина ж має відвідати державну картинну галерею. Була домовленість, якщо не виявиться стели, то, можливо, знайдеться художнє полотно, залишене художником того народу, який щез.
* * *
Григорія як почесного гостя привіз Василь в музей археології, де зберігається осколок невеличкого надгробного каменю із нерозгаданим досі етруською мовою написом. Керівництво музею не знає мети пошуку. Василь її не розголошує, вважаючи всяку розмову про всесвітню катастрофу передчасною. Ще не відомо, яку ця неймовірна звістка викличе реакцію в населення. Та й чи станеться взагалі якесь передбачення? Хоча новоявлений віщун упевнено і стверджує, що зможе це зробити.
Висушений, як гороховий стручок, але ще енергійний дідусь, упевнено підійшов до древнього експонату і почав над ним плавно водити долонями.
Василь приготувався до запису слів провидця на магнітофоні. Але той тільки-но почав говорити, як тут же замовк.
Василь підступив ще ближче до Григорія, очікуючи сенсації. Той мовчки поклав руку на плече юнака і з жалем видихнув:
— Катастрофа уже почалася! — помовчав. — Про неї писалося і в Святому письмі. Звізда Полин її назва. Я в той час спав у гробниці.