Тим часом люди здивовано оглядаються. Хтось зауважив:
— То ж треба так напитисяі А старенька бабуся радить:
— Ти, дочко, хоч не показуй його міліції.
Ірина роззирнулася. Стидовище! Хоч би знайомі не зустрілися.
Коли добралися додому, лягти у ліжко відмовився. Присів не без її допомоги біля столу, вхопився за його край і відчужено втупився у вікно.
— Чого мовчиш? — Ірина не знає, що й робити.
За дорогу багато чого передумала і ні до чого не дійшла.
— Попав у цейтнот, — відповів похмуро.
— Говори, що сталося! Чи на коліна впасти?
— Я зробив відкриття.
— У пивній? — Ірина Починає сердитися.
— Я зробив відкриття, тільки ще не до кінця його довів. Поглянь — і відпустив руки.
Ірина завмерла. Сергій відшотвхнувся ногою від підлоги і плавно поплив у повітрі, по черзі торкаючись руками то стіни, то стелі. Видно, що старається, аби не перевернутися навзнак чи стати сторчма вниз головою. Щось подібне бачила в телепередачі про космонавтів. Вони на орбіті теж плавали.
— Зовсім втратив вагу, — сказав Сергій і, хапаючись за стіни, опустився біля столу.
— Ти дійсно, неначе у космосі, — вперше посміхнулася дружина. — Що ж тепер будеш робити?
— Попробую знайти спосіб, як повернути вагу, інакше, — біда, — помовчав, потім додав: — Подай попити, аж в роті пересохло. І залиш, будь ласка, одного. Мені потрібно зосередитися.
Подумала: «Дійсно, халепа. Сам і кроку не може ступити».
* * *
Набережна ставу давно опустіла. Хмуриться небо. Плесо морщиться під свіжим дощовим вітром. Парк занурився, у вечірні сутінки.
Сергій поволі іде берегом. Тривожать думки. Далі втаювати відкриття немає смислу. Рано чи пізно він десь зірветься і наробить шуму. Пригадує перший політ у кімнаті і бентегу дружини. Ось так може статися і з іншими, коли уздріють його в повітрі. В той день у скверику вперше зумів подолати всесвітнє тяжіння. Відкриття прийшло раптово, хоча ішов до нього довго і трудно. Кажуть, воздається тому, хто уперто іде до мети. Пам’ятає, як відчувши невагомість, ледве втримався за бильце лавки. Ану, якби відшотвхнувся і опинився у повітрі? Добре, що виручила дружина, яка вчасно нагодилася і благополучно довела додому. А вдома, коли не зміг навіть ногою ступити, щоб не стукнутися головою об стелю, зрозумів, у якому опинився становищі. Та у відчай не впав. Довго і настирно шукав способу регуляції гравітаційних процесів. І врешті-решт знайшов. А потім усвідомив, що це тільки початок. Зроблено головне: проник у святая святих — ядерну пульсацію власного тіла. Згодом вивів теорію, яка не заперечує фізичним законам природи. Левітація — це уміння силою слова проникати у глибину матерії і там зменшувати гравітаційну масу атомних ядер. Тобто робити тіло невагомим. При цьому вивільняється величезна кількість енергії. Поставив перед собою завдання — знайти спосіб використання її на практиці. Спершу зайнявся телекінезом — тобто дією на фізичне тіло на відстані…