— Я вас не бачив. І що ж ви потім робили?
— Ми не захотіли у вашій присутності втілюватися, бо наші тіла лежали зовсім голі. По цій же причині, щоб повернутися додому, треба було чекати пізньої ночі. А щоб не допустити трагедії, яку ви мали учинити, ми шляхом телепатії примусили вас перенести свій намір на завтра.
— Ви запевняєте, що з Космосу бачили «швидку» біля вашої домівки? — допитується лікар.
— Всесвіт — споконвічно закодована система, яка знаходиться і діє в іншому вимірі часу, — відповів Михайло. — Я маю ключ за допомогою якого підключаюся до цієї системи. Таке можливо тільки тоді, коли перебуваю у ментальному стані, тобто поза тілом. В такому стані з будь-якої відстані можна бачити, що діється не лише на Землі, а й у будь-якій точці Всесвіту.
— То, може, скажете, де ж знаходиться наша Прабатьківщина? — не вгамовується Андрій.
— Вона знаходиться в планетній системі здвоєних зірок, одну з якої зовсім недавно відкрили астрономи і назвали Ета Кіля. Вона віддалена від нас вісьмома тисячами світлових років. І в сто разів більша від нашого Сонця. До речі, така, здавалось би, величезна відстань для ментального стану не має ніякого значення.
— Але ж відомо, що ця зірка у нашій Галактиці ще дуже молода, — Андрій, певно, стежить за астрономічними новинками.
— Не молода. Вона недавно перемістилася в район Галактки, де наше Сонце. До речі, з її появою на Землю зачастили НЛО. Чи не механічні це посланці Прабатьківщини, яка в такий спосіб вивчає наші біди і досягнення? Ми з Улясею маємо мету простежувати за одним із та апаратів у наступному космічному вікні.
— То як звати нашу древню Прабатьківщину?
— Ми з Улясею назвали її Ладою…
Раннє сонце ще тільки викочується із-за туманного горизонту, а Михайло вже веде розмову із різнолистими мешканцями парку. Вони уважно слухають добру людину, яка розуміє їхній світ. Підмітальнику алей також із ними добре.
Миролюб втратив спокій. Досі любив ходити по околицях міста, вибирався на пагорби, забирався у вибалки чи на смерекові осоння і малював те, що бачив, і вкладав у полотно всю свою душу, бо любить свій край, бо любить свою роботу, бо вірить у свій талант.
Недавно працівники Картинної Галереї виставили твори, які багато років припадали пилюкою у підвалах, як запасний фонд.
У новій композиції картин Миролюба вразив «Портрет Ізабелли Кобос», яку написав Гойя у 1806 році.
Неймовірно, але Миролюб цю жінку уже десь бачив, причому в реальному житті.
Пригадує кожну рисочку її обличчя, погляд великих Із затаєною сумовитістю очей, красиві владні руки, горду поставу голови.