Арсен уже вкотре проходить вподовж стін. Широколисті пагіння густим килимом закривають їх поверхню. Не видно жодного отвору. Баня стелі також бездоганно чиста, наче висічена руками якогось умільця. І тільки в кам’яній підлозі декілька прорубів-ополонок. Яка ж їх глибина?
Арсен спробував пірнути в одну, другу, третю. І в кожній спочатку вертикальний ствол, потім він круто повертає у горизонтальну штольню. Пропливши в кожній з них скільки можна, щоб не задихнутися, Арсен повертав назад.
Складається враження, що ці підводні штольні штучно кимось видовбані навзамін прямих отворів у стіні, які б з’єднували грот безпосередньо з морем. Але… В такому разі чи можливий був би наповнений повітрям дзвін?
Отже, прямого виходу в море немає.
Безнадія і відчай охопили бранця.
Треба щось робити. Треба шукати виходу зі становища, в якому опинився…
На другий день Арсен простежив, як русалки, а між ними були і набагато старші від Арі, відправляються на морські промисли. Вони це роблять колективно, дружно і повертаються не скоро. Якщо перевести на земний час, то, приблизно, близько половини доби вони перебувають в морі.
Без цього, певно, Арі не змогла б пригощати свого бранця смачними рибними стравами, а також креветками, крабами, молюсками та різновидами салатів із морських водоростей.
Від Арі довідався, що подібні помешкання є і в інших місцях підводних скель архіпелагу.
Зробив висновок: цивілізація русалок обширна і має певні наукові досягнення. Широколистий рослинний килим на стінах гроту виробляє не лише кисень, використовуючи світло дивних світильників, а й дає плоди для життєдайних лікувальних напоїв. Тільки не ясно, за рахунок якої енергії чаші-світильники випромінюють денне світло? Невже це форма біологічного струму За аналогією морських риб-світлячків? Багато неясного, та більше всього Арсена турбує, як вибратися на волю. Арсен розуміє, що Арі до нього ставиться більше, ніж милосердно. В очах іскорки захоплення, ніжні миттєві доторки рук, бажання пригостити щоразу смачнішими стравами, говорять самі за себе.
І вона йому також подобається. Але риб’ячий хвіст викликає насторогу і навіть відразу, яку він намагається приховувати. Адже тільки з допомогою цієї дивної істоти він зможе вирватися на білий світ. А час іде. Русалчине суспільство постійно перебуває в морі. На довгі, довгі години Арсен залишається на самоті. Бездіяльність і самотність, відсутність щонайменших порухів вітру, сонячного світла, спілкування з нормальними людьми кидають його у безпросвітню апатію. Почастішали нервові зриви, під час яких ладен був трощити все, що потрапить під руку. Врешті-решт, щоб не з’їхати з глузду, вирішив вивчити русалчину мову.