краски, тени, легко размывая.
Смотря через драпри на всех,
живи глубже света внутри,
вкушая грешных утех -
искусство свое береги.
Пиши, художник, страдай.
Не должен ты ничего.
Тела от уродства скрывай,
пришедших к тебе как в кино.
Следивших за линией рук,
что пишут творение им.
Прячь лица от мерзких разлук,
Ты бог, так будь же таким!
Знову
Знову відкривши очі,
не бачу тебе поряд.
Листя ти ногами топчеш,
знову десь без мене, знову.
Спогади – мої вітрила,
Вітер дме – бажання золоте.
Слово – це пташині крила,
та без тебе сенсу мов пусте.
Знову йду назустріч перепонам,
в пошуках залишених слідів.
Вдало розставляю коми,
наче пастки для твоїх обійм.
Ти легка, кохана, незнайома.
Поруч лише подихом була.
Знову залишила, знову,
Сто покинула, а лише раз прийшла.
********
Давно не посвящаются стихи
и строки с ненаписанных романов.
Мне покупаешь теплые носки,
мечтая о цветах и ресторанах.
И на тебя так часто рушат гнев,
мои слова и принципы слепые.
Я иногда жесток и злой как лев,
но бережешь секунды золотые.
Хранить обиды и печальный вздор -
других удел, ты этого не можешь.
И даже самый грязный разговор
на пиксели добра разложишь.
Я долгих обещаний говорить,
не буду, не хочу и не умею.
Одно скажу, позволь тебя любить
до старости седой – сумею.
********
Я ждала вас тысячи веков.
Наблюдала, как росли, взрослели.
Прочитала множество томов.
Видно – зря, ведь вы не поумнели
********
Кохана поруч. Місто. Вечоріє.
До долу тихо падають зірки.
Одному хліб, а іншому – надія.
Збирають всіх до купи, як листки.
Всі різні, але кожен чогось вартий
і має право втілити ідеї.
Хай не відомо, що там завтра,
сьогодні впевнено і гордо по алеї.
********
Прыгать вверх, не чувствуя под ногами почвы.
Сколько месяцев, дней или лет
ждать звонка, размениваясь на почту?
И удалять, перечитывая диалоги к тебе?
Сколько скажи, мне ждать этой манны,
что подобно яду разъедает мозг?
Мы не любовники, мы не строим планов.
Знаки внимания – причудливый пост.
Прыгать вверх, не чувствуя, что лежишь на дне.
Сколько месяцев, дней или лет
мне таиться в чувствах к тебе?
Подожду, дай хоть какой-то ответ!
Монети
Ти можеш писати вірші,
а можеш читати газети.
Пити смачну каву,
Слухати пісні,
що чув ще на касетах.
Ти можеш дивитись на зорі,
що блиском своїм чарують,
бо ти вільної долі,
тебе пани не катують.
Проте, ти, як ті монети –
Маєш дві сторони.
Вільно пишеш куплети,
Але боїшся ходити по рідній землі.
В цей час нелегкий та ганебний,
Готовий зі зброєю йти,
За батька, за матір потреби,
Мусиш службу нести.
У нас є одне прислів’я -
Гниє риба з голови.
Хто кликав війну на подвір’я,
Той сам під гармати йди!
********