— Як це — двадцять років? Адже ми розраховували…
— Розраховували тоді, коли весь екіпаж вашого корабля був здоровим. Ви ж, мабуть, не хочете принести на Землю невідому хворобу, яка скосила весь ваш екіпаж?
— Ви вже знаєте?
— Академік Курганов у своїх повідомленнях постійно повертався до цього факту. Значить, усім вам доведеться лікуватися, проходити карантин, адаптуватися на Ні Пабарі. Доки не будете здорові, доведеться перебувати на астероїді. Адже ми відповідаємо перед Землею за кожного її сина. Чи не так, капітане?
— Як і ми! — легко зітхнув Юрій Степанович. — Дякую.
— Це ми маємо вам дякувати за звістку про нову, вищу цивілізацію Землі — вклонився Корінь. — До зустрічі.
Дивлячись на згасаючий екран відеофону, Юрій Степанович несміливо усміхнувся: може, й справді все буде гаразд!
Великий спортивний зал плазмольота освітлений так, немов тут мають відбутися масові змагання. Але на сходинках до басейну — двоє. Молода жінка зі схудлим обличчям і високий дужий юнак з уважним поглядом сіро-зелених очей.
— Загоряй, синку. Я сходжу на годину в бібліотеку, а потім зустрінемось у кінозалі. Згода, Германе?
— Гаразд, мамо. По дорозі зайду в оранжерею і зірву тобі оті два апельсини, що дозріли, пам’ятаєш?
— Не забудь краще принести свіжих помідорів і огірків. Я салат приготую.
Лан зводиться на ноги і йде в бібліотеку корабля. Ще вчора вона почала читати сонети землянина Шекспіра, щоб потім поговорити про них з сином. Але сьогодні не читалося. Дата, що з’явилася вранці на табло календаря плазмольота, так і стояла перед очима.
Минуло рівно двадцять земних років з того незабутнього дня, коли її чоловік і друг, її коханий землянин Сергій Чуєв відбув на “райдузі” на Ні Пабар.
Лан до найменшої подробиці пам’ятає останню розмову капітанів корабля з Сергієм по радіо. Його повідомлення вкрай схвилювали астронавтів. А потім зв’язок з ним обірвався. Аж до сьогодні.
І за весь цей час Лан одержала про Сергія лише кілька коротких звісток — що він живий, що його лікують.
Найголовніша хвороба — випадання пам’яті — не минала. Медики Ні Пабара дійшли думки, що Сергієві може допомогти сильний психологічний стрес. Ось для чого вони хотіли записати на плівках кібернетичних агрегатів звернення Лан до нього. Позавчора ніпабаріяни таки домоглися свого. В каюті Лан побував кібер “ЛЯЛ-20”. Лан байдуже дивилася на велику сіру, здавалося, гранітну кулю і здивувалася лише тоді, коли кібер заговорив з нею сергусіянською мовою, а “виходячи”, не покотився по підлозі, а трохи піднявся над нею і тихо поплив з каюти.