— Як бачиш, — поглядаючи на піраміду Михфедчета і немов угадуючи думки Германа, сказав капітан Новиков, — тут все так дивно переплелося, що не відразу второпаєш, як поводитися. Колись люди на Землі за допомогою космонавтів Сергуса досягли високого рівня науки і техніки. Адже перший візит сергусіян на Землю відбувся за шість сторіч до глобальної катастрофи. За цей час на Землі сталися зміни, сліди яких ми досі знаходимо на острові Пасхи, в джунглях Мексики, Африки, в печерах Тібету, пісках Сахари. В музеях космічних знахідок Сергуса я бачив докази започаткування цивілізації на Землі. Другу експедицію на Землю сергусіяни надіслали за кілька десятків років до катастрофи. Тепер зрозуміло, чому сергусіянська ракета не повернулася… Кремг Зей… Ось хто знає те, про що ми лише здогадуємося.
— Завтра рада вчених Ні Пабара і плазмольота, там і зустрінетесь з ним, — підійшла до Германа і Новиков а Натадмар. — Дозвольте, капітане, забрати вашого похмурого друга. Я хочу ще сьогодні почути його сміх.
Герман заглянув в очі Натадмар і несподівано посміхнувся: такими вони були незвично серйозними і сердитими у цієї веселої і милої істоти.
ДЕНЬ РОЗГАДОК ДРЕВНІХ ТАЄМНИЦЬ
Велика печера Вищої Думки являє собою зал зібрань. Посередині — кругла сцена чи арена з круглим таки столом і кам’яними кріслами навколо. Амфітеатром здіймаються по колу кам’яні сидіння, на яких розташувалися вчені, представники ніпабаріянських родів чи цілих груп. Особливий сегмент амфітеатру з голубого каменю займають кілька найвидатніших жерців Ні Пабара. Астронавтів плазмольота, як почесних гостей, розмістили на круглій арені. На столику, за яким сидить академік Курганов, стоїть невеличкий відеофон. Олексій Платонович, востаннє перевіривши надійність зв’язку з пультом управління бібліо-, фоно- і фільмотеками плазмольота, вимикає апарат і мимоволі стежить за діями Кореня-Туоруда. У нього ніяких приладів на столі немає, однак поряд з його кріслом лежить велика сіро-голуба куля “ЛЯЛ-20”.
Герман час від часу поглядає вгору. Там висять у повітрі два велетенських глобуси: Земля до і після катастрофи. В залі майже повна тиша. Присутні знають, що кожне, навіть пошепки вимовлене слово, тут почують всі. Герман ловить на собі погляд батька. Він сидить між Новиковим і матір’ю. Сивий, мовчазний, зосереджений. В його погляді — туга і німе запитання. Герман напружує сили, щоб передачею думки на відстань відповісти батькові почуттям відданості і щирої поваги. Очі батька на якусь мить світяться м’яким світлом спомину, але відразу й згасають. Та Герман і цьому радий. В останню зустріч батько дивився на сина, ледь пізнаючи його, розмовляв мало, однак з’явилося головне — надія на краще.