— Трансформація була неповною, — прогудів металевий голос з глибини кулі. — Адже я залишив сили для зворотної трансформації. При повній — я, “ЛЯЛ-20”, вмер би, а жити залишалася б друга Лариса, точна “копія” першої.
— Отоді я й справді мав би щастя в квадраті! — весело запрошував Федя друзів до столу. — Сідайте, дорогі гості. Сьогодні начальник харчоблоку пригощає всіх вас дюжиною пляшок кримського вина “Червоний камінь”. За земним виміром часу йому нещодавно сповнилося двісті років!
— Хай же міцною буде ваша любов! — піднявся за столом капітан Чуєв!
Головний зал плазмольота першої сфери переповнений, як ніколи. Астронавти сидять в кріслах перед великим настінним екраном міжзоряного відеофону. До апаратури відеофону підключена сергусіянська установка передачі думок на відстань, а в її прозорій камері з блискучим шоломом на голові сидить Герман. Це він учора розшукав академіка Курганова і повідомив: “починається”! Що “починається” всім було відомо. Вчені корабля кілька тижнів чекали, коли в наймолодшому астронавтові “заговорить” пам’ять ірвітназів після опромінення його “ЛЯЛ-20”. Останній запевняв: якщо Герман перейме від нього бодай маленьку частку пам’яті про все бачене ним за 20 мільйонів земних років, то й цього цілком досить, щоб астронавти мали уявлення про ті Сонячні і планетні системи Крабовидної Туманності, Магеланової Хмари і зірки ЗС-273, де він встиг побувати. “ЛЯЛ-20” констатував, що сам він не зможе передати астронавтам зорові уявлення і душевні відчуття в комплексі, як це властиво людям, і тому передає свою пам’ять про своє минуле молодому представникові Землі. Що буде неясно, “ЛЯЛ-20” по можливості пояснить при перевірці.
Так, це була незвичайна перевірка здатності людини перейняти пам’ять дивної істоти, яка побувала так далеко, що всіх життів астронавтів не вистачило б на подорож туди, за мільйони парсеків від рідної Галактики!
— Почнемо? — запитав академік Курганов. Професор Петровський ствердно кивнув головою і обережно натиснув кнопку на пульті управління. В прозорій камері сергусіянської установки спалахнуло рожеве світло. Герман повернув голову, поглянув у зал, посміхнувся матері і повільно опустив на обличчя металеву маску. Тієї ж хвилини навколо шолома запалахкотів голубий ореол, а на екрані хитнулося невиразне зображення, Астронавти посміхнулися полегшено: на весь екран вимальовувався все чіткіший портрет матері Германа — Лан.
— Ще не переключився на далекі спогади, — прошепотів Сергій Вікторович Чуєв. — Матір згадує.
Та ось екран згас і кілька хвилин залишався темним і німим.