— Словом, тепер ми добре знаємо, що нічого до пуття не знаємо, — усміхнувся академік Курганов. — Треба якось поговорити про ці загадки з самим ірвітназом. Одначе про це потім. Як у вас з запасами повітря, води, продовольства?
— Гадаю, що вистачить усього, окрім хіба води.
— Передати на Ні Пабар двісті тонн води! — сказав у трубку відеофону капітан Новиков. — Поділитися також усім тим, що потрібне для вирощування свіжих овочів.
— Єсть передати двісті тонн води і обладнання для теплиць! — відповів капітанові голос із трубки. — Може, додати до цього і установку по регенерації води? Вона у нас ефективніша за ту, що сергусіяни колись спорудили на Ні Пабарі.
— Правильно. Де розміщуються на борту пасажири?
— Поки що у фізкультурному залі.
— Ну, от, — вимкнув відеофон Новиков, — все гаразд. Бажаю вам, дорогий Кремг Зей, міцного здоров’я і ще міцнішого духу. Ви йдете на справжній подвиг. До зустрічі, дорогий Зею!
Кремг Зей і капітан Новиков попрощалися по-древньосергусіянському: кожен взяв руку співрозмовника і притис її до свого серця. Потім Кремг Зей одяг свого гермошолома. На порозі зупинився, вклонився всім поземному: “Прощайте”.
…Три години підготовки корабля до зльоту минули швидко. І ось плазмоліт здригнувся від могутнього гулу головного реактора, поволі піднявся над астероїдом. У сяйві центрального прожектора на мить різко вималювалися кострубаті обриси замурованих печер, невеличка стартова площадка, щогла радіостанції. За якусь мить усе це зникло.
— Чого замріявся, юначе? — раптом біля самого вуха Германа промовив бас академіка Курганова. — За Ні Пабаром жаль бере? Не сумуй, хлопче. Бувають такі ситуації, коли більш розуму, ніж серця, мусиш дослухатися. Кинь журитися і ходімо в шахи зіграємо!
Герман прощально поглянув на екран відеофону, де Ні Пабар вже не можна було відрізнити від зірок у темені космосу, зітхнув і підвівся з крісла.
— Ти, бачу, знову підріс? — перевів Олексій Платонович розмову на інше. — Набагато?
— Загалом на десять сантиметрів, — байдуже відповів Герман, йдучи за Кургановим. — Он Юрій Олексійович Петровський каже, що ріст астронавтів уже припиняється. І добре!
Граючи з академіком в шахи, Герман мимоволі думав про шалену швидкість, якої набирав плазмоліт. Доки Курганов підіймав фігуру і, замислившись, думав, куди її поставити, за плазмольотом залишались тисячі кілометрів.
ЗЕМНЕ ТЯЖІННЯ
Якщо міцно стулити повіки і завмерти, перед очима постане далекий, легкий і невимовно дорогий серцю образ. І юнак не втримується від солодкої спокуси. Книга застигає в руках і поволі опускається на коліна. Заплющившись, він бачить свою мрію і щаслива усмішка квітне на нецілованих губах.