Сегодня, будучи у тов. Карасева, его комиссар тов. Филоненко зачитал письмо украинских партизан к Гитлеру: «Посіпаці — скаженому собаці». Пришлось переписать это письмо. [Получилось] письмо следующего содержания:
«Гітлерові — посіпаці, скаженому собаці,
Кобель тебе начинав, а сука сплодила, на білий світ пустила. Отож, курвий сину (осиковий кілок тобі в спину) прописуєм, що ми живі та здорові, як ті дуби у діброві. Клонимось тобі голим задом, і просимо Вас поцілувати в сраку нас. А [ми] вже своїм чередом, ще й покропим — передом, щоб ти розуму набрався, щоб ти з нами не тягався.
Та ще побажаємо тобі від щирого серця — сто болю у реберця, сто чортів у твою пельку, щоб ти швидше ліг в земельку, в осиновий гроб, та й, мать твою йоб!
А вже ти зграю свою скликав, а вже ти руки кров'ю потирав, нахвалявся, чорним душам присвячався: „Я пошлю на схід вояків-арійців. Я розіб'ю партизан, розвію, кров'ю людською уп'юся та й повеселюся. Та пошлю я машини і танки, щоб дали ворогам прочуханки. А для більшої рації — ще підкину авіації, от тоді в тилу — буде мирно та тихо“. А тебе, людожере, стикало лихо. Як води з моря не випити, як вітру в полі не спинити — так і нас, партизан, хоч сказися, хоч сто разів навколо хуя обкрутися — не здолати тобі нас, не розвіяти, бо ми — є месники народні, захисники благородні. І не злякають нас ні машини твої, ні танки, бо є для них партизанські приманки, самі їх готуємо — непрошених гостей частуємо.
Їдуть вони на машинах і вибухають на партизанських мінах. Всім їм отут надходить капут! Бо воїни твої — арійці не заслуговують на інші гостинці. А ще потішили нас, партизан, твої літуни. Над лісами і батальйонами — міни кожної днини. Є — великі втрати, бодай — не збрехати:
1. У нашої баби Насті — дві курки вбито зозулясті.
2. Біля дірявого моста, приблудній корові відбито хвоста.
3. Наведено жах на болотяних жаб.
Хоч вір, хоч ні, а так було — усі дні.
Кобиляча твоя голова, не розум у ній, а трава. Ти свиняче вухо, нашої ради послухай: „У першу чергу, не вір генералові авіації Кіцінгеру[398]. Не вір ні трохи і рейхкомісарові України Коху. Надсилають вони тобі депеші, надсилають листи, щоб брехню замести. Адже, доложили, що партизан розбили. А ми на всіх вас хуй положили. У тебе вже й так скоро вуха лопнуть, коли б хто підслухав, які вісті йдуть с фронту і тилу — хоч відразу лягай у могилу. А поки ти живий, ми тобі пишемо, своїм листом потішимось. Всесвітній ти, телепень, дурний, як пень! Чухай тепер свої ослячі вуха та приказуй: „Коли б знаття, що таке биття!““