— Ох, няню! Се мертва голова сказала? — с испугом спросила Мотренька, поглядывая на окно.
— Та мертва ж, рыбко.
— Ох, як страшно!
— Чого страшно, рыбко? Се од Бога.
— Ну, няню?
— Ну голова й каже: «Буду я ище исти…» От жинка та як злякаеться, та у пич ту голову й кинула… И стала та мертва голова билою золою… Выгрибли золу у горщик — поставили на лави, щоб москалям на поташ продати… А дочка того чоловика, що найшов голову, не знала, що то зола — думала, що силь, та й посолила соби кусочок хлиба — так маленький шматочок — и ззила… Та важкою ото и стала…
— Важкою, няню? Як се б то?
— Важкою, рыбко… Ты сего не знаешь ще… Бог ий сына дав… од золы…
— Ну, няню, — се казка…
— Яка казка!
— Та казка ж, няньцю…
— А Палий казка?
— Ни, няню, — Палий не казка.
— Так то, бач, рыбонько, и був сам Семен Палий — от золы родився… Тоди вин ще не був Палий, а просто Семеник Гурченко, бо его мати була Гурченкова… Той чоловик, що найшов мертву голову, був Гурко.
— Який Гурко? Що в Борзни?
— Та вин же ж борзеньский, рыбко… Ото Гурки в Борзни — то его родичи по матери та по дидови, а сам вин од золи родився, вид попилу… Ему б, бач, треба було бути Золенком, або Попилченком, а вин сам себе зробив Палием…
— Як же ж се, няню?
— А от як, рыбко… Як той Семеник, що вид попилу родився, став парубком, от и захтив козакувати: «Пиду, каже, мамо, та пиду в Запороги». От и пишов. Йде — йде, дивится — Запороги стоят, горы страшенни. А на горах тих запорозци стоять та й дивлятся — смиются: як-то вин, молоденький хлопчик, на гору страшенну злизе… Бо посередини гори, рыбко, на великому камини сидит — не к ночи будь сказано — сидит сам… — Старуха остановилась.
— Хто сам, няню?
— Та чорный, рыбко.
— Який чорный?
— Та нечистый, сказать бы, — чортяка…
— Ну? Се впьять казка, няню…
— Ни, не казка, рыбко… От сидит та козинячими нижками тупотить та рогами в гору бье…
Мотреньке вспоминается козел, который сегодня шел на нее, потрясая бородой и рогами, и ей стало смешно…
— Так у его, няню, роги, як у цапа?
— Як у цапа, рыбко… От вин сидит, та нижками тупотить, та рогами в гору бье… А Семеник як стрелит из мушкета, як загуркотит по горах, — дивляться козаки, аж там, де сидив нечистый, одно поломья паше та смола пекельна — кипит… Се бач, Семеник чорта убив — спалив его. От запорозьци й кажуть: «Оце так козак! Оце так Палий — самого чорта спалив». А кошовый и каже: «Ну, брате, буде же ты Палием, та йди на Вкраину, та пали от так усяку нехрист, як ты дидька лисого спалив». И с того часу став вин Палием.
— Ах яка бо ты, няньцю, — возразила Мотренька, — та се ж не про Палия разсказуют, а про святого Юрия, як вин чорта спалив.