Націократія - Николай Сциборский

Націократія

В этой удивительной книге вы откроете мир новых возможностей и историй, где каждый персонаж и событие приносят с собой неповторимую глубину и интригу. Автор волшебным образом сочетает элементы фантазии, приключения и человеческих драм, создавая непередаваемую атмосферу, в которой каждая страница — это путешествие в неизведанные миры. Поднимите книгу и готовьтесь погрузиться в мир, где слова становятся живыми, а истории оживают перед вашими глазами.

Читать Націократія (Сциборский) полностью


Микола Сціборський
НАЦІОКРАТІЯ
ПЕРЕДМОВА
Основною темою цієї нашої розвідки є націократія, себ­то концепція державно-політичного й соціяльно-економічного устрою, що її заступай сучасний організований український націоналізм.
Для кращого вияснення ідеологічно-програмових засад націократії та її відмінностей від інших політичних концепцій уважали ми за вказане спинитися також над коротким переглядом питань демократії, соціалізму, комунізму, фашиз­му й диктатури, що попереджають у цьому збірникові основ­ну тему про націократію.
Працю свою рекомендуємо насамперед увазі провідних націоналістичних кадрів. Обмежений розмір цієї книжки приневолив нас надати розвідці схематичний характер проте сподіємося, що й у такій обробітці вона дає відповідь на ряд актуальних для українського націоналізму питань.
АВТОР.
ЗМІСТ
1. ДЕМОКРАТІЯ 5 стор.
ІІ. СОЦІЯЛІЗМ 17стор.
III. КОМУНІЗМ 3О стор.
IV. ФАШИЗМ 49 стор.
V. ДИКТАТУРА . 6ї стор.
VI. НАЦІОКРАТІЯ 73 стор.
І. ДЕМОКРАТІЯ
Останні десятиліття перед світовою війною характеризу­валися найвищим розвитком тих ідей і теорій, що їх видвигнула велика французька революція, з її гаслами – рівности, сво­боди й братерства. Переможно опановуючи духове, культур­не, політичне і господарське життя, ці ідеї вплинули на ство­рення відповідних державно-устроєвих форм і змінили пануючі погляди на людину та її відносини з державою.
Попередні устрої феодалізму і станової монархії стави­ли людину її положення предмету панування над нею держав­ної влади. Вона не мала власних, випливаючих з визнання її внутрішньої вартости прав. Ті права являлися для неї лише привілеями, набутими з волі і за згодою володаря держави – монарха, короля, князя і т. д. Цей володар-суверен був єди­ним джерелом всіх прав і від него залежало уділяти якусь їх частину окремим особам, чи цілим суспільним станам (звідси походить: “монарша ласка”, “царський дарунок”, “привілей від короля” і т. д.).
Натомість проголошена французькою революцією “декларація прав людини” виходила з признання за людською особистістю власних, абсолютних, ні від незалежних цінностей, що обумовлялися самим фактом її народження (сво­бода). Продовженням цеї ідеї було признання людини не за об’єкт (предмет), а за суб’єкта (підмета) права, що повинно виходити з однакових для всіх засад (рівність). Устійнення за­сад особистої свободи і рівних громадянських прав людей, обмежуваних лише для унормовання суспільного співжиття (бра­терство) привело до перегляду теорій і понять про право суверенности (зверхности) в державі, приналежне раніше її володареві-монархові.