— Так, — вигукнула літня жінка, — Никифор, як особа, випав із нашого середовища.
— Він у мене викликає своєю поведінкою злість, — сказав рахівник відділу постачання.
— Никифор, напевно, одержав від багатющого заокеанського дядька спадок, тому такий радісний! — вигукнув рахівник городньої бригади.
— А, може, він очікує нащадка? — додав обліковець трудоднів.
— Так, так! Ми не маємо жодної уяви про його сімейне становище! — сказав комірник.
— То ж давайте, — зробив висновок головбух, — дізнаємося, як він себе поводить з власною дружиною. Бо часто буває — на роботі хоч до рани прикладай, а вдома — деспот.
Ця пропозиція і наштовхнула нас до вироблення стратегічної дії. Ми придумали для Никифора пастку. Організували в конторі вечоринку в честь народження одного із співробітників. Всі обов’язково повинні прийти із дружиною чи з чоловіком. Для твердості рішення вивісили об’яву, а Никифора повідомили під розписку.
Він спочатку розгубився, закліпав очима, а потім сказав:
— Якщо так вимагає народ, виконаю його волю з радістю.
Нас оте «з радістю» зовсім не порадувало, бо ми очікували іншу реакцію життєлюбця. Ми його радостями вже і так ситі по саме горло, але стріла випущена і її вже не зупиниш.
Вечоринка мала відбутися у неділю і не вельми пишною, бо нелегко з продуктами, не кажучи вже про оковиту, якої зі свічкою не знайдеш, Та й ніякого дня народження ніхто не мав. Це була пустка для Никифора.
Чоловіче суспільство дістало провіант, жіноцтво приготувало і накрило столи. У призначений час всі були в конторі, а Никифора немає. Дехто почав бурчати, а дехто уже й взявся за гранчаки, як раптом навстіжень відчиняються двері і у їх отворі, як у рамцях вернісажу, появляються високий атлетичного складу молодий чоловік, а поруч з ним низеньке, худорляве, тендітне дівчисько. Воно зніяковіло тримається за лікоть свого судженого і приємно посміхається, потім зашарілося, зробило кніксен (легеньке присідання), наче на сцені оперного театру, після чого ще й граційно вклонилося. Контраст був такий разючий, Никифор і його обраниця настільки не підходили один одному, що у нас виникла підозра: вона йому ні в якому разі не дружина, а щонайменше — якась родичка чи й зовсім підставна особа.
Запаморочливу мовчанку порушив Никифор.
— Це мій Світлячок. Вибачте — Світлана Михайлівна. Екстрасенс першого класу.
Аудиторія остовпіла. Пара десятків очей втупилася у новоявленого екстрасенса, очікуючи якогось дива.
Хтось вигукнув.
— Хіба екстрасенси такі бувають?! — він, певно, мав на увазі її фізичну невизначеність.