Літній, з вигляду хворобливий, касир запитав:
— А які хвороби підвладні вашому лікуванню?
— Моя дружина не лікує. Вона екстрасенс виключно для мене, — сказав Никифор.
Світлячок дзвінким, сріблястим голосом додала:
— Але, якщо товариство забажає, я можу дещо продемонструвати.
— Я вас дуже прошу, — сказала жінка, яка чомусь не хоче виходити заміж, звертаючись до Никифора, — розкажіть, як ви використовуєте власного екстрасенса?
Запитання було в’їдливим, але для товариства доречним. Дійсно, для чого чоловікові власний екстрасенс?
— Я, — сказав Никифор, — розповім коротко.
— Раніше, до, появи на моєму горизонті цієї дивної людини, світ для мене був сірим і непривітним. Якось, зустрівши її в людському потоці, я відчув незвичайне світло, що лилося звідкілясь на мене, і почав оглядатися. Коли ми зустрілися поглядами, я усвідомив, що досі моє життя було заковане у незриму клітку. А ця людина своїми очима відкрила двері цієї клітки і я вийшов на волю. Невдовзі ми побралися, бо інакше і не могло бути. Відтоді кожного дня я не просто просипаюся, а знову народжуюся. Так-так, щодня знову появляюся на світ! Який для мене щоразу видається новим і незбагненним у своїй красі і безмірності. І я щодня вперше ступаю по вулицях рідного села, хоча іще вчора тут уже ходив. Я вперше бачу будинки, мимо яких учора проходив, і щоразу вони виглядають набагато красивішими і величнішими. Для мене не буває поганої погоди. І сльотлива, і спекотна — кожна по своєму має затаєну красу, вона не видна, ота краса, але існує і треба тільки її розгледіти і відчути. Я радію дощеві, метелиці, громові, райдузі, мряці, грозі. Я люблю темні горобині ночі, похмурі дні, туманні ранки. Я ладен щодня поклонятися кожному деревцю, бо воно розмовляє з вітром, і я чую цю мову. Я Щодня вперше заходжу ось в цей будинок, де невтримно тече життєвий час, і ви всі щоразу виглядаєте привабливішими і розумнішими. А ще я почав вірити у вічність своєї душі, бо її став відчувати усім своїм єством, як велику і всеосяжну гармонію Всесвіту. Ось таке життя подарував мені мій Світлячок.
Товариство уважно слухало Никифора. Декому стало соромно за свою черствість у відносинах з ближніми. Дехто дивувався диковинним розпатякуванням колеги. Деякі чоловіки недовірливо порівнювали своє світобачення із почутим і в думці дорікали своїм присутнім дружинам. А Петько — наймолодший з Никифорових колег — з першого погляду закохався у новоявленого екстрасенса і вирішив випробувати його дію на собі. Тому зразу ж після Никифорового монологу вигукнув: