Василь кинувся допомогти. Вхопив довгого і сухого, як тичина, діда на руки і опустився з ним вниз, не відчуваючи навіть, що несе якийсь тягар. «Скільки ж він тут лежить, що так висох?» — подумав хлопець.
А той, наче почув, і відповідає:
— Довго лежав чи не довго, тільки ще вчора був нормальним чоловіком, а це, бач, за одну ніч став зовсім нікудишнім. Чого б то так?
І Ярина оціпеніло мовчить, а Василь міркує: «Щось треба робити. У старого, певно, немає домівки, тому й забрався у гробницю. Але ж і вчора, і позавчора ніякої грози не було!».
— А чому ти вважаєш, що я не маю домівки? — питає дід.
«Читає думки», — майнуло у Василя, а дід продовжує:
— І скільки, по-твоєму, я тут спав?
— Згідно з датою, що висічена над входом, таки довгенько, — напівжартома відповідає Василь, — залежить від того, коли ви тут поселилися.
— Тоді ж і поселився, як там написано, — досить-таки серйозно стверджує дід.
— Не може бути! — вигукує Ярина.
В неї страх уже пройшов.
— Якщо так, то ви тут пролежали десять років! Це неправда!
— Правда чи неправда, мені і самому не віриться, — Григорій обвів поглядом гробницю. — Дивина та й годі. Треба спитати отого архітектора, що це чудо звів. Пригадую його слова: «І будеш в ній спочивати до самого страшного суду». Добре, що хоч ви розбудили, а то дійсно спав би до другого пришестя.
* * *
В лікарні Григорій швидко набрався сил. Йому і самому дивно, що проспав десять літ, а ні на риску не постарів. Виходить, архітектор знав; що робить, коли збудував гробницю, не підвладну часові. Але ж як бути далі? Де голову тепер прихилити?
Коли виписували з лікарні, питає Василя, який прийшов з Яриною:
— Куди ж тепер? Хіба знову у гробницю? — У його очах заблищали іскорки сміху, видно, що кепкує над собою. — Мабуть, піду таки до того архітектора, що він скаже.
— У мене для вас місця вистачить, — каже Василь, — не турбуйтеся. Щодо архітектора, то я його вже шукав. Ніяких слідів. Багато води спливло. А вашу гробницю ми з Яриною обстежили.
— Ну і що?
— Виявили в ній дещо незвичайне.
— Не така, як в людей, — підтверджує дід.
— Вона збудована по типу єгипетських пірамід, — роз’яснює Василь. — В ній труна знаходиться в такому перехресті геометричних ліній, де все набуває дивовижної стабільності. Про це вже писалося в пресі. — Василь подумав: «Чи зрозуміє мене старий?».
— Зрозумію. А чого ж? — відповідає Григорій, — говори, говори, я після тієї клятої піраміди уже й думки ваші став чути.
Василь продовжує;
— В місці кам’яного ложа час зовсім зупиняється.
— Отже, — перепиняє дід, — не дивно, що я стільки проспав і не вмер. Міг би й досі спати, та ви мене розбудили і я маю право на вас подати скаргу, — це Григорій говорить жартома. — І все ж я не маю бажання знову туди повертатися, бо…