* * *
Екскурсовод з групою, до якої примкнув і Миролюб, спинився біля картини Гойї.
— Поглянь на цю жінку, — вказав на Ізабеллу, — вона живе в тій миті, яку вихопив художник із вічного потоку часу. І ні в кого з вас не виникає сумніву, що ця мить тимчасова, що в будь-яку секунду ця чудова жінка може скинути із себе задумливе заціпеніння і, повернувши голову в наш бік, довірливо запитає, як справи.
Присутні кожен по-своєму оцінили слова екскурсовода, але майже всі погодилися, що в Ізабеллиному погляді дійсно є щось незбагненно життєве і вічне.
— Справжній художник, наділений Божою іскрою, — продовжує екскурсовод, — створює образ не лише сукупністю ліній та тіней, а і передає йому від дозувальника частку біоенергетичного поля. Для цього митець повинен володіти внутрішнім зором. Художні образи, створені таким чином на полотні, зберігають свою біоенергетичну сутність стільки, скільки існуватиме мистецький твір. Додам, що є люди, які спроможні вичитувати долю персонажів на таким чином створених картинах. Ось чому за образами древніх мистецьких шедеврів, навіть за наскельними малюнками можна дізнаватися про минуле людства.
— Скажіть, будь-ласка, — звернувся один із екскурсантів, — якщо довкола ось цієї жінки існує її власне біополе, чи не значить це, що вона продовжує жити?
— Так! Ця жінка живе, але в іншому потоці Всесвітнього часу. Шкода тільки, що нам не відомо, які вона має можливості для спілкування із довколишнім світом.
* * *
Коли портрет Ізабелли був готовий, Миролюб почав створювати власний портрет. Для цього не треба виходити з кімнати.
Ізабелла тепер з ним поряд, її погляд зігріває душу, вселяє спокій та умиротворення. Намалювати ж автопортрет — це ідея Ізабелли. Під час прогулянки у формі біополів Миролюб із нею побували на її батьківщині у роках її дитинства. При цьому різниця у віці — двісті років — не має ніякого значення. Бо, коли людина перебуває у полевому стані, час втрачає земні виміри. Але є і незручності. Миролюб мусить обов’язково повертатися в земну форму існування. Причому, це треба робити до сходу сонця. В іншому випадку він може залишитися у позаземному житті навіки. Ізабелла, у зв’язку з цим, висловила думку: а що, коли поряд із її портретом стоятиме портрет Миролюба? Тоді їхні біополя не залежатимуть від земних умов існування.
Після однієї із подорожей у минуле, коли вони мало не запізнилися з поверненням, Миролюб вирішив створити автопортрет.
Писалося легко і натхненно. У процесі творення відчув, що оволодів мистецтвом перенесення на полотно власного біополя. Отже, і він володіє внутрішнім зором, про що нагадував екскурсовод. Але ж чи знає той самий екскурсовод, що людина в біопольовому стані має можливість мандрувати по сторінках Всесвітнього часу? Ні! Ніхто, певно, досі про це не знає!