Потім він уявляє, як Арі хтось наполохані вона злякано повертається ні з чим. Потім його беруть сумніви — чи спроможна Арі на злодійський вчинок? Чи зможе щось зробити, маючи замість ніг — хвіст?
А тим часом у гроті безпросвітня тиша. Навіть не чутно музики прибою, яка раніше просочувалася через невідомий отвір. Ніч тягнеться безкінечно довго.
Нинішнє очікування виявилося особливо тривожним. Арсен, наче натягнута струна, яка ось-ось обірветься. Все, що було досі, він викреслив із пам’яті. Перед його очима залишилася одна-єдина у світі істота — не Арі. Він уже вкотре уявляє, як вона виходить із моря. Їй не заважає навіть хвіст. Навпаки, він допомагає, безшумно приблизитися до намету, де лежить акваланг. Ось вона його бере і повертається назад. Довкруги тихо, і темно. Ось вона входить у чорні хвилі і пірнає, щоб досягти підводної в’язниці.
Арсен зривається на ноги і біжить по дну дзвона. Все швидше і швидше. Напруга досягає граничної межі. Зараз він знеможено впаде.
І раптом…
У прорубі появляється Арі. Вона спокійно кладе до Арсенових ніг акваланг. Полоненик, забувши про все на світі, за декілька секунд готовий до стрибка у воду.
В останню мить глянув на Арі.
В її очах побачив сльози. Він знає, що у водному середовищі сльози втратили своє фізіологічне значення. Але природа, певно, зберегла сльози, як спосіб збереження від стресових напружень. Арі тяжко вдався акт злодійства.
Вона сказала:
— Я зробила те, чого ніхто з наших зробити не спроможний. Відтепер я не матиму спокою за свій вчинок. Але ти допоможеш мені його згладити…
Арсен все зрозумів.
Арі зробила відчайдушний вчинок, даруючи йому половинчату свободу. Він відтепер матиме можливість жити на суші і продовжуватиме відвідувати дзвін. Вона в ньому упевнена, бо згідно з їхніми моральними принципами будь-якого обману у взаємостосунках бути не може. Арсена врятувала Арі від загибелі, його прийняли до їхньої спільноти. Вони йому повірили. У них відсутнє таке поняття, як зрада чи підступність. У їхніх вчинках домінує довір’я. У їхніх умовах не може бути і гадки, щоб хтось зневажив довір’я.
Арсен це розуміє, але прагнення свободи сильніше від будь-яких умовностей. Він сприймає їхні принципи, як ланцюг умовностей. А сам знає, що буде робити на волі. І йому стало шкода Арі.
Тим часом Арі продовжує:
— Коли ти будеш спілкуватися з людьми, не розкривай таємниці про існування мого племені. Люди можуть легко зруйнувати усталений плин часу в нашому світі.
«Що сказати цій дивній дитині? Їхнє життя — це повсякдень на боротьба зі стихією. Вони до цього життя звикли. В ньому свої труднощі і свої радощі. Про труднощі він здогадується, а про радощі зовсім не відає. Які вони? А він? Чи зможе він погодитися хоча б на частку подібного існування?».