Відтепер він мусить замінити стихію повітря на стихію моря. Він має втретє повернутися в царство підводних дзвонів і уже назавжди.
Екіпаж корабля виніс Арсена і поклав на березі моря. Налетіла хвиля і огорнула водою людину, що задихалася від спеки. Арсенові зробилося легко і вільно. Він змахнув руками і пірнув у морське лоно.
* * *
Випірнувши під куполом підводного дзвону, побачив Арі, що сиділа на його ложі. Вона його чекала.
Арі відчувала кожен крок Арсена там, на суші, і тривожно стежила за його поведінкою. І лише тоді, як Арсена обняла морська хвиля, Арі заспокоїлася.
Арсен не виходить з ополонки, він, похитуючись у воді, як це вона робила в перший день їхньої зустрічі, жде, що вона скаже. Вона довго мовчить, потім простягає руку. Арсен притискає її до своїх вуст і каже:
— Твоє плем’я забрало в мене сонце. Ти заміниш мені сонце?
Коли він появився вперше, нам не вірилося, що почуємо щось путнє, таким пересічним видався цей лектор з товариства «Знання».
Він же, відчувши нашу настороженість, запитав:
— Хто з вас не знає, яким чином Ціцерон став знаменитим оратором у Древньому Римі? — І, не чекаючи відповіді, продовжив. — Коли б не він із своєю упертістю в досягненні мети, ваш слуга не стояв би оце зараз перед вами.
Такий вступ лектора нас заінтригував, а я подумав: «Невже оцей непоказний сутулуватий чоловік теж тримав за щелепою каміння, щоб стати красномовним?».
Ми прискіпливо вслухалися в його вимову, бо націлив на це нашу увагу, але ніяких дефектів не виявили.
Він не став за трибуну, як це роблять здебільшого статечні лектори, а пішов поміж рядами крісел і, розмірковуючи вголос, щоразу звертався до слухачів з несподіваними запитаннями.
Спочатку це нас знічувало, та ми швидко звикли до такої, методики, бо виявилося, що він і не домагався відповідей.
Пізніше вияснилося, то і Ціцерон, і всі оті запитання були своєрідною манерою відволікати нас від сторонніх думок, а то і самовдоволеного дрімання.
Дрімати нам не довелося. Лектор настільки заволодів нашою увагою, що ми намагалися не пропустити жодного його слова.
— Немезіда — це зоря-блуканка, яка періодично з’являється в межах Сонячної системи, — так почав наслідувач Ціцерона. — Стародавні греки її називали зорею Помсти. Як ви гадаєте, вони уже тоді щось про неї знали?
Це запитання було адресоване мені. Поки я розмірковував про отих греків, він уже звернувся до іншого слухача.
— Хто вона дійсно, ота Немезіда? Месниця чи помічниця? — Той теж не встиг зібратися з думками, як запитання було поставлене наступному.