— Та ні, облыш, — перебил Миху Павло. — Головна причина — захист украінців лівобережжя Дністра. Зверни увагу: не Придністрівськоі республіки як такоі, а саме наших кревных братів. Ну й, звісно, щоб набуты бойового досвіду. І трохи зброі… — он немного подумал. — Розумієш, у нас же війна буде. Треба підготуватись…
— С кем война?
— Кожне Придністрівья мае свою Молдову, — философски сказал Павло. — У нас вона — на півночі та сході.
— Россия?!
— Московія, — поправил Павло. — Вона… вона не тільки на півночі та сході. Вона — всюды. І ззовні, й усередыні Вкраіны… Ось тільки, якщо щось, напевне, придністрівці нам допомагаты не підуть. Скоріше — москалям. Тож розумієш, чому для нас більш важлыва майбутня війна в Украіні, ніж теперішня тут…
— Павло! — крикнул от землянки еще один вояка в камуфляже. — Йди-но сюди! Треба ж зброю чистыты!..
— Зараз-зараз, — кивнул Павло и снова обернулся к Михе. — Вони скрізь. Москалі. Комуняки. Жиди. Й ми скрізь. Тому скоро буде війна. Московія втратыла Вкраіну — таку багату колонію, що нею володіла декілька століть. То вважаєш, москалі погодяться з цим? Вони не дали нам бути вільнымы за часів Богдана, — в его голосе появилась митинговая звонкость. — А потім ще — за часів Центральноі Ради… Зараз маемо третю спробу. Останню. То мусымо готуватись так, щоб знову не зазнати поразки… — он сделал техническую паузу и снова заговорил сдержанно. — Вони всюди встромляють свого носа. Вони всіх мирять. Тільки через це чомусь ще більше крові. Вони краще нас знають, як нам треба жити. Це — жадібна краіна, котра вміє все, крім того, щоб просто чесно працювати в себе вдома. Це — краіна брехні, котра кожен день співає про братерство народів, якого ніколи не було. Так повинен же хтось, врешті-решт, іх зупинити? А хто крім нас це зробить?..
— Павло! — опять вилез из землянки унсовец. — Ты йдеш, чи ні?
— Выбач, друже, — виновато улыбнулся Павло, вставая. — Бачиш, кличуть.
— Нет проблем, — ответил Миха, словно забыв подать ему руку на прощание. — Дело — превыше всего.
— Саме так, — кивнул Павло. — Всі, хто воюе тут, і козаки, й хлопці з рушення, й ми, всі мають свою мету. Це — особиста справа кожного. Аби спільна робота робилася б…
«Вот, блин, — думал Миха, глядя вслед Павлу, — и они ненавидят евреев. За что? Наверное, они и сами этого не знают. И можно ли вообще найти место, где бы евреев любили? Или хотя бы воспринимали?.. Разве что в Израиле…»
Сегодня была суббота — отличный повод побриться. Миха одолжил у ребят зеркальце, крем, помазок и станок с новым лезвием, набрал в кружку воды и расположился на входе землянки. Укрепив зеркальце на земляном скате, и расположившись так, чтобы солнечные лучи падали на лицо, Миха неторопливо начал раскладывать на обрывке газеты бритвенные принадлежности.