«Совість нації» на службе «совітів» (Бузина) - страница 7

На первую страницу
Гендляр статечний і поважний кат —
Стріляв, спихав убитих з естакад.
Колов, затягував на горлі шворку —
Тепер він має ресторан в Нью-Йорку.
А цей, що вирячився, як бульдог,
Любив співати завжди: «З нами бог!» —
Виводячи на муки, чи на страту
Нещасну жертву. Повен маєстату.
Пруссацького, хоч з плоті — малорос,
Цей варвар був страшніш од барбарос!
Він душу вдосконаливши на зраді,
Тепер веде парафію в Канаді…
А цей, таємний шуцман, вовкулака,
Перевертень з душею, мов клоака,
Продав мене фашистам у тюрму
За те лишень, щоб вірили йому.
Він синьо-жовтої породи й крові,
Тепер пости займає гонорові
В тих урядах, що на землі чужій,
Готують Україні зашморг свій.

Эта поэма была написана ровно тридцать лет назад — в 1979 году. Было бы интересно спросить у Павлычко, какой он породы сегодня? Уже желто-синей? Или по-прежнему красной? Или он научился гармонично сочетать в себе красное с желто-синим по принципу матрешки? Внутри — маленькая матрешка желто-синяя, потом крупнее — красная, потом еще крупнее — желто-синяя, вставленная в еще более крупную красную, и так до бесконечности?

«Великий урок сонетів Дмитра Павличка,— писал в том же 1979 году о своем партийном друге еще один поэт-мутант Иван Драч, — це урок любові до рідного народу, урок ідейної відданості його революційним ділам і комуністичним мріям. Запам’ятаємо його для себе і для всіх».

Да как же можно такое забыть, Иван Федорович? Главное, чтобы вы оба это помнили, не прикрываясь идеологическим склерозом!

Сегодня Павлычко — «державний службовець 1-го рангу», бывший посол Украины в Польше, бывший депутат Верховной Рады и бывший депутат Верховного Совета СССР. И пишет он совсем по-другому, восхваляя то, что прежде уничтожал. Вот свеженькое стихотворение этого вчерашнего антибандеровца:

Мої ровесники — калинові кущі,
Березові хрести
і письмена скорботні,
І житимуть вони,
допоки в Космачі
Лунатимуть пісні
бандерівської сотні.
И Бога он теперь вытащил из Музея атеизма:
Народився Бог в стодолі,
На пахкім зеленім сіні.
Розлилася пісня волі
По широкій Україні.

И проблемам Кремля, в сиянии чьих звезд, по его словам, ему в юности «всміхнулась доля», теперь радуется:

Ридає у Кремлі синедріон,
Самодержавний плач далеко чути…

Но самое интересное, что этот профессиональный перевертыш, «сын гуцула», впущенный в партноменклатуру и получивший за свои услуги перед «комуняками» квартиру в элитном сталинском доме на Крещатике, 13, учит морали других и ненавидит хохлов из Восточной Украины:

А ви, хахли із Києва й Черкас,
Перевертні, затьмарені моголи,
Следующая страница