— Іванич, ти про сьогодні шось чув?
— Та чув, — чуть погодя ответил майор и начал застегивать бушлат. — А ти про шо?
— Та про сєпарів. Чи як не війна на сьогодні намічається.
— А. Ну то дово́дили таке. Ну так, а я шо? В мене стрілкове.
— І шо?
— То до вас чухнемо, якщо шо. В мене ж зара тільки «Ніва» і «шаха». Но «Ніву» я на Ясне погнав, бля, шоб там могли до нас оперативно сваліть. «Пазік» наш в інтернаті.
— О. А ми думали до вас чухнуть, — заржал я. — А «Спартан»?
— Уграли «Спартан», — печально ответил погранец. — П@зда двіглу. Доїздились, мля.
— Ну «дашка» хоч работає?
— Работає, так а хєра з той «дашки»? Це ж не ваша… Та і бач, як поставили?
«Спартан» угрожающе возвышался возле домика на «нашей» стороне. Сепары были на «той». Бронемашина стояла с абсолютно неудачной стороны, и если стрелять с «дашки», то нужно было работать ровненько сквозь домик. Мда… И перетолкать не получится…
— Давай я «Урала» пригоню і переставимо? — я докурил и стал искать, куда выкинуть окурок. Сорить в чужом доме не хотелось.
— Давай. Та то вже завтра зрання, бо вдень тут жопа, — майор протянул пустую пачку. — Наче показились усі, черги на два кілометра.
— Скупаються перед Різдвом.
— Ну да, ну да… Так шо, зробимо?
— Да, давай на шість… Нє, на сім утра, під’їдуть наші, потягають. Ну, чуть позже відкриєшся.
— Не можна пізніше. Зразу зво́нять у адміністрацію, оруть, як дурні.
— Ну, давай на півсьомої. А сьогодні я до тебе моїх, може, пришлю. Троє.
— Присилай. А шо з ними? Зальотчики, мля, виставляємо на трассу? — заржал майор.
Мастер, молча стоявший рядом и растягивающий остывший кофе, представил себе Президента на трассе с фонариком и тоже заржал.
— Нє. То так, на всякій случай. З РПГ будуть. Єслі якась фігня полізе технікой, подработають.
— А. Ну давай. В нас шось од вечері буде, погодуємо. Зараз?
— Нє. Десь в десять, нє раньше. На «Волинці» приїдуть. Якщо заведеться.
— Ну давай. За «Урала» не забудь.
— Не забуду.
Я зашел за «Спартан» и набрал Серегу. Тот долго не брал трубку.
— Але. Шо ти хочеш?
— Сереженька, скажи мне, друг мой, как ты относишься к игре «Call of Duty»?
— Охурєнно. А шо?
— Вечером, мабуть, двинешь сюда с Галой и Ветром…
— Куда — сюда?
— На КПВВ. Не перебивай. На «Волыньке». Если шо — отработаете с РПГ в бочину. Як в кино.
— Я на «ленді» поїду.
— Да щас.
— Тоді на «Жабі». Там хоч пічка робить.
— Ладно. Та тут есть де погреться.
— А відкуди стріляти — єсть?
— Есть, на «Спартан» залезешь, тут с него поле нормально видно.
— Ага, там і жопа нам приснится, на тому «Спартані».
— Не сцы, позиция надежно укрыта за мощным фанерным домиком. Почти как линия Маннергейма. Враг не пройдет, и все такое.