Баба Даша. Святий огонь зараз вознесе твої бажання в небесну канцелярії, де їх приймуть до виконання, але тобі треба буде вести себе хорошо, бо інакше їх не виконають.
(Заходить мати).
Мати. Я принесла вам жито.
Баба Даша. От і добре. (Вона кидає згорівший папірець в миску з житом і перемішує це все). Свят, свят, свят. Тепер візьми, Наташа, оце все і закопай у себе на городі. А як виросте те жито, то збереш тоді все до зернинки, в ступі перемелеш і спечеш пиріжки для свого чоловіка. Тоді у вас буде довге і щасливе життя.
Мати. Я піду допоможу їй.
Баба Даша. Іди, іди, просліди, щоб правильно Наташа все правильно зробила.
(Наташа з матір’ю виходять, а баба Даша кинулась заглядати по закутках, щось положила в кишені, потім підняла і стала розглядати кольє. Раптом двері розчиняються і вбігає Петро. Від несподіванки баба Даша падає на ліжко).
Петро. Де вони?
Баба Даша. Хто?
Петро. Дружина і Наташа.
Баба Даша. Пішли жито на городі закопувати.
Петро. От і добре. Нехай ідуть, а ми тим часом… (Він підходить до ліжка). Бабо Даша, а ну розтав ноги.
Баба Даша. Та що це ти вигадав таке! Гріх так робити, Господь покарає тебе.
Петро. Ніякого гріха тут не буде. Розставте ноги, я швидко.
Баба Даша. Що ти вигадав таке і мене в гріх вводиш.
Петро. Можете очі закрити, щоб не бачити, тоді Господь вас не накаже.
Баба Даша. Сюди ж можуть ввійти.
Петро. Ще не скоро. Поки підуть на город, поки посадять, то я встигну.
(Баба Даша здається на умовлення, а Петро залазить під ліжко і дістає звідти пляшку. Швиденько наливає собі в стакан. І випиває).
От бачьте! Я встиг, а ви казали, що не встигну. Ох, як хорошо стало, а то ледве не кінчився від спраги.
Баба Даша. Безсоромник. Тебе Господь накаже за такі витівки.
Петро. Нехай наказує. Мені вже байдуже. Гірше ніж рідна дружина мене наказує, мене ніхто не наказує.
Баба Даша. Та вона ж тобі добра бажає, бо водка згубить тебе.
Петро. О, ви вже як моя Оксана починаєте, а того ж не знаєте, що зі мною робиться.
Баба Даша. А що ж з тобою робиться?
Петро. Не подобається мені все це… Весілля затіяла. Кабанчика зарізав і бичка годованого, а з зятьком я і двома словами не обмовився, зі сватами за столом не посидів, по чарці не випив. Чи думаєте у мене серця не має, чи воно не болить воно за мою рідну доньку, за мою кровинку. Я ж її на своїх руках виносив, потім, як підросла, посажу собі на плечі на плечі і по дворі бігаю… Вона сміється. Наче вчора це було, а сьогодні вона піде з нашого дому…
Баба Даша. Кажуть, що свати багачі там.
Петро. Отож багатство і засліпило очі Оксані. Я був проти, а вона ж: «Досить з того, що я за тебе пішла голого та босого та весь вік тепер мучаюсь, то нехай хоч наша донька поживе, як люди». Бабо Даша, як тут не заболить душа? Хіба я був голий і босий? Хіба ми не справили цей дім? Хіба в нас гірше ніж у людей? І машина є, хоча не така крута, як у них, але ж їзде…