исходя не из желаемого, а из
реалий действительности, обладая
перспективным мышлением, Иван Багряный, касаясь проблемы кадров грядущей Украины, говорит, ссылаясь на тезис из возглавляемой им УРДП:
«Розглядаючи полiтiчнi сили, вірнішe, політичні кадри українського народу в підсовєтській Україні, ми твердили i твердимо, що кадри тi колосальні, високої політичної школи, як i високого фахового та державницького вишколу. I той, хто опануе тi кадри, може боротись проти Сталіна за українську державу…
Так, ці кадри під КП/б/У i під комсомолом. На державно-політичній роботі.I це вci основні кадри нації(здесь и далее подчеркнуто Багряным), бо все, що було політично активне i здатне до політичного життя, мусіло визначитися, можливість же визначитися в офіційній сфері була й лише одна — під егідою КП/б/У i комсомолу. А тепер інша справа, наскільки цікадри душею и серцем належать тій КП/б/У i тому комсомолові. Досвід доводить тут щось зовсім протилежне. Приклад Хвильового i Влизька, Позичанюка i багатьох, багатьох інших xiбa не красномовний?..
I ось, застановлюючись над цим, казали i кажемо: проблема успішності боротьби за українську справу, це проблема включения вcix кадрів в політичний актив нації, у велику революційну, визвольну акцію».
Заметьте: это сказано в мае 1949 года, на чужбине, далеко от Украины, но с такой провидческой силой, словно глаголено только что, на исходе 1992-го, кафедры… Всемирного Форума Украинцев. И прямо адресовано всем тем, нынешним, «хто жахається слова „марксизм“, „матеріалізм“ i ладен був ycix, хто під впливом цих „ізмів“ виростав, згори вішати й викорінювати; шамотню тих, хто від одного слова „пролетаріат“ приходить у сказ i трактуе це, як більшовизм, i готуе розправу кулею i шибенецею. Розправу з мільйонами!».
И если один из нынешних лидеров, почти слово в слово повторяя всех тех бывших, обещает после прихода к власти учинить суд, к примеру, над компартией, то пусть послушает Ивана Багряного, чем сие закончится:
«Чи треба говорити, до чого б привела така „політика“? Замість включения цих кадрів в політичний баланс нації, вони були б поставлені перед дилемою або-або. Або злагода, або непримиренна боротьба супроти тих, хто несе несприятливу для них i для українського народу політичну та соціальну концепцию. Тобто громадянська війна, перемога в якій буде, без сумніву, по їхньому боці, але коштуватиме укранському народові багато жертв i крові».
Неужели ради этого легло костьми несколько поколений? Неужели ради этого шли на Соловки и в Мордовские лагеря лучшие из лучших, чтобы в который уже раз, ощущая в руках реальную независимость, забыв трагические уроки прошлого, снова вцепиться в петельки один одному и, хищно поглядывая налитыми кровью глазами на вожделенную булаву, в который раз — не приведи, в последний! — наяву узреть эту выстраданную независимость… журавлем в небе?!