— Діюча модель Сонячної системи? — почув Герман схвильоване запитання Миколи Івановича Добробаса. — Чудова штука! Але чому планет у ній десять?
— Так, це модель Сонячної системи, нашого рідного Всесвіту до катастрофи, — линув немов з глибини зображуваного “ЛЯЛ-20” дивного світу голос Кремга Зея. — Зараз, як ви кажете, у Сонячній системі є дев’ять планет. В наші далекі часи картина, як бачите, була іншою. Першою від Сонця оберталася навколо нього Венера з супутником Меркурієм — я оперую вашими назвами. Отже, Меркурій не був планетою. Далі, придивіться, була Земля без супутника, теперішнього Місяця.
Потім ішли Місяць, Марс, невеличка планета Фан, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун і, нарешті, Плутон — всього десять. Після катастрофи Меркурій став окремою планетою. Але зникла планета Фан, Місяць став супутником Землі. Як це сталося? 11700 років до вашого літочислення у Сонячну систему увійшла велетенська комета Кідра-47…
Погляди присутніх всього залу прикипіли до прозорої кулі ірвітназа “ЛЯЛ-20”. У стиснутий до кульової моделі гігантський простір Сонячної системи раптом увірвалося загрозливе червоне світло з боку далекого Плутона. Потім в прозорій кулі ірвітназа “ЛЯЛ-20” поступово з’явилася сама комета Кідра-47.
— Це сталося років через п’ятдесят після появи комети в Сонячній системі, яку вона проходила протягом сторіччя, — вів далі Кремг Зей. — Подивіться, як Кідра-47 наближалася до Землі.
Герман заворожено дивився на грізне просування комети крізь планетну систему. Роки, мабуть, моделювалися у хвилини, бо рух страшного пришельця був помітний оком. Голова комети вже сягала орбіти Урана, а її довгий хвіст, як і раніше, тягся до Сонця. Космічний гість скидався на великого вогняного Змія, що спопеляв на своєму шляху зустрічні астероїди. Рух планет навколо Сонця помітно став змінюватися: одні прискорювали рух, втікаючи від біди, інші, немов загіпнотизовані удавом кролики, сходили зі звичних орбіт і тяглися до комети.
Та ось голова Кідри-47 пройшла вже між Юпітером і Марсом. Супутник Венери Меркурій поплив ближче до Сонця. Лев і Фан втратили свої атмосфери і навально рушили на Землю.
Астронавти посхоплювалися з місць. Герман виразно побачив, як Місяць, пройшовши близько Землі, викликав гігантську хвилю в океанах, яка пронеслася над рівнинами материків.
Та ось планета Фан від різнодії сил гравітації раптом розкололася. Одну половину її кинуло на Землю, іншу розтрощило на шматки і, мов жменю камінців, сипонуло поміж планетами.
А велетенський шматок Фана вже увійшов в атмосферу Землі. Сліпуче полум’я оповило його всього, яскраво освітлюючи той бік Землі, який вона, обертаючись, підставляла лід удар. Це була Маорія! Від зіткнення з частиною Фана Земля помітно здригнулася, рух її навколо Сонця сповільнився, зате майже одночасно в багатьох точках планети прокинулися вулкани, викидаючи розжарену лаву і стільки попелу, що скоро вся Земля була оповита непроглядним його шаром.