— А де ж Місяць? — раптом пролунав голос геофізика Коваленка. — Він пішов далеко від Землі!
— Так, але з роками, вірніше, через кілька століть сталося те, що є тепер насправді. Хай “ЛЯЛ-20” прискорить показ цього процесу.
І астронавти побачили, як Місяць, що ледве рухався до цього від Землі, немов стрибнув уперед і став по витягнутій орбіті обертатися навколо неї. Ще кілька хвилин, і орбіта перетворилася майже у кругову.
— Так Земля “піймала” собі супутника, — зауважив Туоруд. — Чи здогадувалися про це нові земляни?
— Приблизно, — відказав Добробас. — Наприкінці двадцятого століття нашої ери астроном Герстенкорн висунув теорію, за якою Місяць колись був захоплений Землею. Розкажіть, що ж насправді відбувалося на Землі після катастрофи?..
— Достеменно не знаємо. Гора Ні Пабар, як ми і розраховували, стала астероїдом і перетинала вже орбіту Плутона, коли частина Фана упала на Маорію. Про те, що Маорія загине, ми теж знали з розрахунків.
— Заждіть! — прохопилася художник Ксенія Василівна Євсєєва. — Я десь читала, що на Новій Зеландії дуже давно жили якісь маорі, вони спершу дуже багато знали, але згодом втратили знання і майже здичавіли.
— Цей процес забуття знань і поступового здичавіння простежується в історії майже всіх народів тої пори, — озвався академік Курганов. — Тепер багато що стає ясним і зрозумілим. Релігію породила людина, це незаперечно. Але богів створили не кращі представники людства. Хіба не так, Туоруде?
В залі запала напружена тиша. Туоруд здійняв догори руки, обвів поглядом зал і враз опустив їх:
— Так, люди Землі! Мій колега мовить голосом Вищої Правди, сильнішої за Вищу Думку Михфедчета!
В залі почувся важкий гул голосів. Було помітно, що заява Туоруда внесла деяке сум’яття в усталені думки і уяву ніпабаріян. Та ось Туоруд знову звів руки:
— Хай всі говорять одверто. І ми згодились, що так буде завжди. Отже, хай кожен вважає, що він має рацію, доки сам не впевниться у правді, яку обстоюватиме більшість. Терпіння і повага до думки кожного. Хай буде так! Хай говорить Кремг Зей далі!
“А Туоруд — дипломат, розумна голова!” — з задоволенням відзначив професор Петровський і, щоб іще піднести авторитет цього сергусіянина, звернувся до головного історика Ні Пабара жерця Котселема з запитанням:
— Скажіть, колего, чи не розходяться ваші думки з твердженням Кремга Зея про причини і наслідки катастрофи?
— О, ні! — звівся на своєму камені сивобородий, схожий на казкового чарівника Котселен. — Я старіший за сергусіянина роками, але у нього ясний розум, котрого вистачить на двох Котселенів! Говори, Кремг Зей!