Щось шукає й шукає, шукає й шукає. Отак і ходить по селу, тримаючись за віжки, а поряд із ним тюпає мишастий коник, світячи випнутими ребрами, а за коником повискує немащеними колесами грабарка. Гнилоквас міг би їхати на грабарці, але не хоче тільки те й робити, що злазити й залазити, бо доводиться часто зупинятися.
Зупиняє грабарку перед чиїмось обійстям, ступає за ворота, стукає в шибку:
— Живі є?
Висунеться з хати баба:
— Уже по мою душу?
— Ще вспію по твою душу... Що тут на цьому кутку, хто помер?
— Чи я знаю? В хаті сиджу, ніхто не навідується до мене,— шамкає стара.— Тут і сама не знаєш: на цьому ще світі, чи вже на тому.
— На цьому...
— А чого ж на цьому світі так, як на тому?
— В сільради питай, а не в мене... То коли до тебе навідатися, бабо, в гості?
— Навідатися в гості? А чого в гості?
— Щоб на цвинтар завезти... Я по-доброму.
— Чи я знаю?
— А хто ж знає за тебе? Така в мене робота. Думаєш, робив би задурно? Відвіз до ями кого — маю півфунта хліба.
— Скільки? — не вірить стара.
— Півфунта хліба. І за тебе стільки дадуть.
— Отак багато? Краще б мені дали, а то хлібця давно не жувала, ще б трохи пожила.
— За те, що живуть, хліба не дають.
Погомонівши зі старою, якій ще хліба кортить, а вмирати не хочеться (навіть не загадує про смерть), дід Гнилоквас поволеньки суне далі, й немащені колеса грабарки повискують сухим голодним вищанням.
— Забув,— сам до себе озивається дід Гнилоквас і навіть ляскає себе долонею по лобі.— Та це ж садиба Марка Груші. Давно ж не бачилися, й зараз нікого не видно на дворищі. Зайти чи не зайти? Зайду.
Гнилоквас заходить у хату, бачить бабу Явдоху на лежанці — й вітається глухо:
— Доброго дня, Явдохо.
Баба Явдоха лежить на подушці — й не зворухнеться.
— А де ж Марко? — питає в неї Гнило квас.
Баба Явдоха не озивається. Так, наче спить, і тоді Гнилоквас бачить босі ноги, що стирчать з печі.
— Марку, ти чуєш? — кличе.
Марко Груша мовчить на печі.
— Обоє,— бубонить дід Гнилоквас,— упокоїлися обоє... За Явдоху півфунта, за Марка півфунта — вже фунт... Хоч і важко самому, а ні з ким не поділюся роботою. Хоч і набивались помічники, а не хочу. Бо що? Віддати свого півфунта? А мені хто дасть півфунта? Дуже хтось накидається?
Торкається бабиного лоба — холодний.
— Відтоптала свій ряст. А чого? Бо дурна. Бо не захотіла колись віддатися за мене, а віддалася за Марка. Він прогодував тебе? Ні тебе не прогодував, ні себе. А за мною жила б.
А так матиму на тобі півфунта.
Бере на тапчані ряденце, стелить на глиняній долівці, а тоді вже зсаджує бабу Явдоху з лежанки.