— Буду йти, — пробасував він, — уже вечір.
— Приходь ще, — сказала Соня, відчиняючи вікно. — 3 тобою цікаво, Чудовисько в горошок.
— В горошок, в горошок. Я в бабу вдався, — кивнув Чудовисько. — Бувай!
— Бувай! — Соня зачинила за дивним гостем вікно і помахала йому вслід.
Чудовисько розтав у темряві. Тієї ночі Соня Довго не могла заснути: це ж треба — справжнісіньке чудовисько, та ще й чемпіон з баранців!..
Чудовисько та Соня потоваришували. Майже щодня Чудовисько заходив у гості до Соні. Тобто залазив. У вікно. Вони гралися в різні ігри або ж ліпили баранців.
Через любов свого незвичайного друга до баранців з пластиліну Соня прозвала його Пластиліновим Чудовиськом. Проте для зручності називала скорочено — Чу. Чудовисько не заперечував.
Того вечора Соня була дуже заклопотана. Післязавтра в їхній школі відбудеться Новорічне свято. Буде яскрава ялинка, дарунки і, звичайно ж, маскарад. Тому Соня уже декілька днів старанно готувалася до свята, а ввечері, вкотре одягнувши свій новий новорічний костюм Червоної Шапочки, крутилася перед дзеркалом.
Раптом почулося уже звичне шкряботіння по склу. Вона підбігла до вікна й відхилила фіранку. По той бік шибки стояв Чудовисько, з голови до ніг присипаний снігом.
— Заходь мерщій, — відчинила вікно Соня.
— Привіт! — Чудовисько видерся на підвіконня і, зіжмакавши в лапі край штори, почав струшувати з себе сніг. Потім він зліз на підлогу, й Соня зачинила вікно.
— О! Що це ти прибралась якось дивно? Це в тебе нова піжама? — запитав Чудовисько, обмацуючи святковий фартушок.
— Це костюм Червоної Шапочки на маскарад, — пояснила дівчинка. — Правда, чудовий?!
— А хто така Червона Шкапочка? Ти в неї це поцупила? — остовпів Чудовисько. — Вона замерзне без одягу.
— Та ні, Чу! Червона Шапочка — це я.
— Ти? — Чудовисько збився з пантелику. — Ішов до Соні, а втрапив до якоїсь Шкапочки. Ну й дива! Отже, ти не Соня. — Та ні!.. Тобто так, я Соня. Але ж кажу: післязавтра в школі буде маскарад. І я там буду — начебто, не насправді — Червоною Шапочкою. Розумієш?
— Е, що тут незрозумілого. Ти хочеш усіх пошити в дурні, як оце зараз мене. Але навіщо?
— Нічого ти не зрозумів, — розсердилася Соня. — Я нікого не збираюся дурити. Пояснюю: це буде ма-ска-рад!
— Машкарад… Угу. Так би й сказала. А що воно таке?
— Ото дивак! То ти ніколи не був на маскараді?
— У…у, — закрутив головою Чу.
— І ніколи не святкував Нового року? — здивувалася дівчинка.
— Е, ніколи.
— Неймовірно! Хіба таке може бути?
— Не знаю, — знітився Чудовисько. — Зі мною все може бути.
— Ти обов'язково мусиш піти зі мною на маскарад, — вирішила дівчинка. — Тільки треба якийсь незвичайний костюм.