— Я й звичайного не маю. Навіщо мені костюм — чудовиська костюмів не носять. — Чекай, — сказала Соня.
Вона відчинила шафу й залізла досередини.
— Так… так, — почулося з шафи, — це не те… це… занадто старомодне… ось!
Чудовисько несміливо зазирнув до Соні, яка саме виборсувалася з-під розкиданих речей з довгим шматком тюлю в руках.
— Дивися! — сяяла вона. — Зараз обмотаємо тебе — і будеш Сніжинкою!
— Не хочу бути Сніжинкою, — заприндився Чудовисько. — Вона холодна.
— Ну добре, — знизала плечима Соня і вдруге полізла до шафи.
Чудовисько знову з цікавістю встромив пелехату голову між відчинені дверцята.
— Це те, що нам потрібно, — за хвилю вдоволено промовила Соня, витягуючи з шафи великий татів бриль. — Будеш Мушкетером.
— А що роблять мушкотери — труть мушок?
— Вони б'ються на шпагах, стріляють з мушкетів, їздять на конях, потім з них падають!.. Круті хлопці, одне слово, — захоплено пояснила дівчинка. — Одягай!
— Я не хочу падати з коней, — знову скривився Чудовисько. — А чи не можна навпаки — щоб коні з мене падали?
— Не можна, — зітхнула Соня й знову полізла в шафу.
Цього разу вона видобула з-поміж одягу старий бабусин чепчик.
— Будеш бабусею Червоної Шапочки, — сказала дівчинка й одягла чепчик на кудлату голову друга, зав'язавши довгі шнурки під підборіддя.
— А що роблять бабусі Червоних Шкапочок? — запитав Чудовисько.
— Бабусі… Вони співають дітям колискові, плетуть теплі речі на зиму, печуть смачні пиріжки…
— Досить! — зупинив Соню Чу. — Це мені підходить. Тільки можна уточнити одну дрібничку?
— Що саме?
— Бабусі тільки печуть пиріжки, чи їм дозволяється їх їсти?
— Звісно, що дозволяється.
— Домовились, буду бабусею. А мені пасує цей костюм? — Чудовисько підійшов до дзеркала. — Ще й як!
— А не замалий він для мене?
— Що ти, Чу, це твій розмір, — заспокоїла Чудовисько дівчинка.
— Ну, бувай! Я ще завтра зайду, — кинув Чудовисько, обома лапами обхопив чепчик і, не опускаючи їх, зник за вікном.
«Це ж треба, — чалапаючи по снігу, вголос роздумував Чу, — тепер у мене є такий прекрасний костюм. От якби побачили інші чудовиська — попадали б від заздрощів…»
Велике Жахливе Збіговисько
Та на другий день Чу чомусь не прийшов. Обіцяв нагодитися після обіду, і ні слуху, ні духу.
Дівчинка вже поробила всі домашні завдання, склала на завтра шкільний рюкзак, підготувала свій новорічний костюм, прибрала в кімнаті, подивилася мультик, а Чу не було й не було. Соня сіла читати книжку, та їй не читалося, взялася щось ліпити з пластиліну, однак нічого путнього не виходило. Вона відчула, що починає непокоїтися.