Код Кхорна 2 (Пылающий Меч) - страница 52

            Имперская Гвардия верность хранит

            Сражаясь с врагами и побеждая!


            Не отступать! Ведь мы - не одни!

            Император, нас храни!


            Имперская Гвардия не ведает страха!

            Имперская Гвардия не знает преград!

            Стражи Империи – смерть или слава!

            Только вперёд и ни шагу назад!


             Сквозь ярость сражений в пекле войны -

             Сквозь боль и адское пламя!

             В мир ненависти и сожжённой земли

             Мы гордо несем своё знамя!


             Не отступать! Ведь мы - не одни!

             Император, нас храни!


             Имперская Гвардия не ведает страха!

             Имперская Гвардия не знает преград!

             Стражи Империи – смерть или слава!

             Только вперёд и ни шагу назад!

             Имперцы вперёд! Ни шагу назад!!!

           Отзвучали последние аккорды.

            - Хорошая песня, вашблагородие, - сказал подошедший Степанов. – А можете что-нибудь нашенское исполнить?

            - Могу.

          Вот только что? «Любо»? Банально. Чёрного ворона? Не катит. Полюшко-поле? Тоже самое. Я улыбнулся. Есть одна подходящая для моего плана. Надо только немного перенастроить гитару для лучшего звучания. Готово. Спокойная мелодия потекла из-под пальцев. Она завораживала.

            - Там за порогами, там воля цвіте,

              Але характерник на Богит* іде.


              Несе той козак свою душу туди


              Де предки молилися ночі і дні.

          Казаки прислушиваются.

              Несе той козак свою душу туди


              Де предки молилися ночі і дні.


              Чому він іде й чому він несе


              Душу свою і тіло своє,


              Що він там побачить, що він там візьме


              І що із собою на січ принесе.


              Що він там побачить, що він там візьме


              І що із собою на січ принесе.


              Уже Дід-Славута, Дніпро наш гуде


              То древній Перун до ріні зове.


              Він кличе до полку де предки стоять


              З прадавніх часів на онуків глядять

           Слова песни явно затрагивали души людей. Степанов вообще перешёл в созерцательное состояние. Что он там видел? Прошлое? А может будущее?

              Він кличе до полку де предки стоять


              З прадавніх часів на онуків глядять


              Там за порогами, там воля цвіте,

              Але характерник на Богит* іде.


              Несе той козак свою душу туди


              Де предки молилися ночі і дні.