Та й співробітники відносяться до нас доброзичливо. Наша дружба нікому не заважає. І полетіли дні, як дужокрилі літахи, за якими і угнатися годі.
І раптом… Я став сохнути.
Так, так! Я поступово перетворююся із дужого і спритного спортсмена в ходячого скелета, обтягнутого пожовтілою шкірою. Мої очі округлилися і зробилися банькатими, вилиці повипиналися, ніс видовжився, а шия потоншала. Я дивуюся таким разючим змінам своєї атлетичної статури.
Тільки ось що дивно. На мою подругу наше кохання діє у зворотньому напрямку.
Вона ще буйніше розквітає. Якось я жартома сказав: ми з тобою спростовуємо закон сполучених посудин. Ти наповнюєшся енергією, а з мене ця енергія десь дівається.
Вона ж на мої слова не звертає жодної уваги і радіє світові, начебто він створений тільки для неї.
А ще згодом вона зробилася моїм єдиновладним повелителем. Причому, я добровільно виконую всі її забаганки і мені від цього одна приємність.
Потім запримітив: співпрацівники почали дивитися на мене з явним жалем. Вони мене шкодують!
— З часом подібні метаморфози і мені стали не подобатися. Я вирішив вияснити, що все це значить. Пішов до знаменитого екстрасенса.
— Вона ні в чому не винна, — сказав той, вислухавши мої нарікання. — Вона має негативне біополе. І їй, щоб вижити, потрібен партнер із позитивною біоенергією. Тобто — донор, яким ти і є.
Мене це спантеличило. Опанувавши себе, я запитав:
— І як довго маю бути отим донором?
— Якщо не ти, то буде інший. Без цього вона не зможе жити.
— А я?
— Ти швидко видихаєшся.
— І як це називається? — підступаю до ясновидця.
В моїй душі жевріє надія, що це помилка. Або ж шаманська вигадка, яку потрібно негайно спростувати. Та шаман продовжує вбивати цвяхи у моє вражене самолюбство.
— Такі люди, як вона, називаються вампірами, В середньовіччі їх спалювали на вогнищах, як відьом. Це явище природне, хоча його називають хворобою. Це не є хвороба. Твоя дівчина такою вродилася. Вона живиться твоїм біополем, про це не знаючи. Ти той, кого їй треба. Їй з тобою добре і вона щаслива.
— Виходить, треба втікати? — видавлюю із себе безнадійний висновок.
— Як собі хочеш. Але є вихід, — і відкрив мені свою, як він сказав, таємницю.
Я мовчки слухав, а він закінчив так:
— Виконаєш і станеш, яким був, однак їй буде тяжко. Навіть дуже тяжко. Ліків для неї немає. Попереджую, як ти себе поведеш, залежить від твоєї совісті…
І я виконав його рекомендації, відкинувши докори сумління.
Через деякий час моя квітка почала в’янути. Колеги між собою перешіптувалися: певно, завагітніла. Хоча між нами була тільки щира дружба.