— Епоха динозаврів, — продовжує Вавила, — на Меркурії закінчилася. Мастодонти вимерли, а теплокровні ссавці вільно розгулюють по континентах. Середня температура на планеті відповідає земним показникам. Ліпшого моменту для заселення її людьми і шукати годі. Правда, є деякі відмінності. На протязі земного року Меркурій обертається довкола своєї осі п’ять разів. А це означає, що день так, як і ніч, триває сімдесят три з лишком земних днів. А якщо врахувати, що рік на Меркурії втричі менший від земного, то виходить, що день там тягнеться більше половини їхнього року. А це призводить до різкого перепаду температури. І хоча планета близька до Сонця, за довгу ніч поверхню заковує холод, а вдень наступає неймовірно висока спека. Тому людині земного типу доведеться пристосовуватися до їхніх умов з деякою складністю.
— На мій погляд, — сказав Платон, — можливі два варіанти. Або постійна міграція навпроти сходу Сонця, одо дасть можливість перебувати все життя на межі весни. Або забиратися на довгу ніч у підземні поселення. Другий варіант можливий при високому розвитку технологій. На це потрібен час. По-моєму, нехай поки що використовують перший варіант. А в подальшому житті все залежатиме від самого суспільства.
— Хотів би і я пожити в шатрі на отому довгому весняному роздоллі, — сказав пан Вавила, цим давши згоду на перший варіант.
— Видайте програму для мого комп’ютера, — сказав цехмайстер, крутнувши маленького головою, аж знову щось хруснуло в довгій шиї, — і ми швидко внесемо зміни у спадкові гени переселенців. Для нас це діло не хитре. — Таким чином і він погодився з трактовкою пана магістра.
— А тепер, — Платон доторкнувся пальцем мочки правого вуха, що означає стурбованість, — давайте визначимо вік майбутніх меркуріян.
— Сімдесят років вистачить, — каже Вавила.
- Їхній рік менший земного, — уточнює Платон.
Леля підхопилася. У неї м’яке жіноче серце, тому в усіх її позиціях проглядається тільки доброта.
— На мій погляд, треба їм залишити вік земний, адже їхні гени налаштовані на земну довжину життя, — сказала вимогливо Леля.
Вавила, як майстер антитезових пропозицій, стоїть на шляху заперечень:
— Чи не буде це аж занадто? Уявляю на гробниці напис: прожив триста років!
— Але ж земних буде тільки сто! — роз’яснює Леля.
— Якщо зважити, що наші жінки живуть довше чоловіків, — каже Вавила, — то вийде і за триста.
— В цьому ділі треба дотримуватися демократичних засад, — втручається в перепалку добродій Платон. — Нехай хто як хоче, так і розпоряджається своїми роками. Щодо жінок, вони не зловживають алкоголем та курінням, то й живуть довше. І хай собі живуть.