— Вам, пане Вавило, — парирує захисниця жіноцтва, — певно, якась жінка добряче залила за шкіру сала.
— А як же тоді буде зі спідницями? — питає стурбовано цехмайстер. — На животі робити для сумки розріз?
— Ніяких спідниць не потрібно! — роз’яснює Леля, — треба придумати щось подібне до фраку із фалдами. Як у диригентів. Ззаду закрито, а спереді відкрито. І красиво, і зручно…
— Це, щоб видно було торбу, — додає Вавила, — ще й дашок над нею зверху придумати.
Панна Леля уже й не звертає уваги на Вавилині’кпини. Вона розчервонілася і вголос фантазує:
— Сумку закривати сукнею не потрібно. Бо з неї виглядатиме кумедне малятко. І нічого в цьому не буде незвичайного. Це лише на перших порах буде дивиною, а потім притреться і ще й як полюбиться. Уявіть собі: іде молода мама, ноги стрункі, відкриті, постава горда, руки вільні, красиві…
— І в обох руках по торбі з хлібом та капустою, — домальовує пан Вавила.
— А де будуть у їхньої жінки груди? — докопується цехмайстер, — як відомо, в сумчастих вони в сумці, десь внизу.
— Дійсно, — продовжує сумніватися магістр права, — пишні, акуратні груди — це дев’яносто відсотків жіночої привабливості. А в сумчастих жінок їх навіть не буде видко.
— Пан цехмайстер через маніпуляції з генами залишить груди на попередньому місці, — відповідає Леля, — мама нехай кормить дитятко по-земному. Зате опісля цього в руках буде тримати не дитину, а квіти чи книгу. Уявіть собі таке: тато іде поруч з мамою, тримаючи її під руку. В неї стрункі міцні ноги, горда приваблива постава, а внизу на округлому біломармуровому животі з акуратної ноші виглядає круглооке малятко. Подібної картини ще жодний художник не змальовував. А коли б змалював, то до неї було б денне і нощне паломництво любителів художнього мистецтва.
— Я не пішов би, — сказав Вавила, — бо не люблю картинних галерей.
— На таку красу треба дивитися на вулиці, а не в картинних галереях, — зауважує пан Веремія, — в натуральному вигляді.
— Мені здається, — промовив магістр права тепер уже погідливим тоном, — що панна Леля має рацію. Дійсно, сумчасті мами, можливо, зроблять світ на Меркурії мирним і милосердним. Пане цехмайстер, займіться, будь ласка, генами і внесіть до них відповідні зміни. Не забудьте підсилити гени доброти і милосердя. І наскільки буде можливо, ліквідуйте гени заздрощів та брехні. Тоді, на мою думку, Меркурій стане добрим прикладом і для інших планет у Всесвіті.
— Я вас не розумію, пане магістре, — заперечує Вавила. Він згадав, що відповідає за діалектичний розвиток цивілізацій. — Відомо, що будь-яке суспільство не матиме динамічного руху вперед без таких підстьобувачів, як брехня та заздрість. Відсутність їх призведе до поступової деградації людського роду.