У залі вкотре запанувала тиша. Березень продовжував ходити по подвір’ю. Вітерець і далі постукував у шибки забрунькованим віттям. Сріблясті хмари пливли по голубому обійстю неба десь за горизонт. А, може, у Дивосвіт? Тм услід дивилося широкою таємничою посмішкою веселе сонце.
Лектор порушив мовчання:
— Через тисячу двісті років знову у нашому небі появиться революціонерка. Що на цей раз вона принесе нашій старенькій планеті? Якої сили має стати катастрофа, викликана її появою? Чи не покладе вона знову голубу подругу на лопатки І примусить полюси змінити свою адресу? І розтануть тоді крижані панцири, і настане світовий потоп, і розвалиться тоді озонний щит, і вдарить по тім’ю всього живого радіація. Хто ж після всього цього залишиться живим? Може, хтось із вас відповість на ці запитання?
Ми мовчали, а мій сусід насмішкувато пробубнів:
— Нам особисто це не загрожує.
— Так. Не загрожує. А якщо шановна донька Всесвіту на цей раз появиться набагато швидше? Вибере, наприклад, іншу дату для візиту і прибуде через декілька десятків літ, щоб полюбуватися справою своїх рук. Тобто нами, людьми, яких вона створила в останні свої відвідини. Їй, напевно, цікаво буде взнати, наскільки ми порозумнішали, як ми Землю рідну цивілізували і як приготувалися до зустрічі із своєю праматір’ю.
Після цих слів лектор повернувся до столу.
— А тепер, — сказав звідти, — я задам ряд запитань, над якими попрацюйте до наступного мого приходу. Ось ці запитання: у якому стані зараз перебуває Немезіда із своєю генетичною лабораторією? Скільки космічних об’єктів засіяла Немезіда зернами життя за час своїх подорожей по дорогах Всесвіту? Де ще вона виростила людський Розум, подібний нашому земному? Якщо хтось із вас знайде відповідь, хоча б на одне із цих запитань, він отримає ключ до таємниць Всесвіту…
На прощання лектор по черзі потис нам руки і побажав успіхів у пошуках сенсу життя. А ми попросили його наступного разу принести ключ до розгадки таємниць Всесвіту, якими збунтував наші вразливі душі.
Ми стояли, поки гравітон, до якого статечно забрався лектор, поплив по вертикалі у піднебесся і розтанув, як дим.
Товариство «Знання» знаходиться на штучному супутнику, який уже десяток років висить у небі над нашим містом, бо має швидкість, рівну швидкості обертання Землі навколо своєї осі. Тієї осі, полюси якої при майбутній появі Немезіди можуть знову переміститися у Бермудський трикутник і у Тихий океан на схід від острова Тайвань.
Що тоді станеться з нами? Що тоді станеться з тобою, наш незвичайний лекторе?