Після цього магістр права сказав:
— Помилка пана Веремія виявилася в тому, що при заселенні планети Меркурій людьми він переплутав гени. Тепер там жінки народжують малюпусіньких меркуріян, а чоловіки їх виношують у власних торбах, бо вони є сумчасті. У зв’язку з цим вони не спроможні ні воювати, ні сидіти в пивних барах. Тм навіть немає часу дивитися, як виграє чи програє їхня жіноча команда на першість континенту з футболу.
— Нам треба, — продовжує сивобородий магістр права, — відправити на Меркурій групу захоплення із бронетранспортером і визволити з тюрми ув’язнених землян. На мою думку, це є результат зловмисних дій чоловіків з торбами на пузі. Хто має бажання виконати цю почесну місію?
— Я, — гучно вигукнув висохлий в пень пан цехмайстер і підійшов до мікрофону, — я звільню шановних земляків сам! І займу міспе в довічній тюрмі. Дозвольте спростувати звинувачення пана Платона. Мої дії не були помилкою. На протязі віковічної історії світлі уми вирішували питання, як у суспільстві покінчити з війнами. У них нічого не вийшло. Один тільки я це питання вирішив позитивно. На Меркурії не знають, що таке війна. Моя совість чиста. Вона вища від життєвих благ…
Пан цехмайстер після цього низько вклонився і покинув мікрофон. Тільки тепер присутні в залі побачили, як постарів пан Веремія. Ювілейне зібрання без особливого ентузіазму погодилося з пропозицією екс-цехмайстра і побажало йому успішного виконання милосердного вчинку.
Зібрання констатувало, що милосердя на планеті Земля ще не втратило свого благородного змісту.
Зала гула не однією сотнею голосів. Згідно оголошення, на зібрання було скликано літніх людей. Молодим вхід заборонений. Присутні ось уже хвилин п’ятнадцять з нетерпінням очікували виступу пришельця із Космосу. І не просто з Космосу, а мешканця нашої сусідки Венери, який прибув до нас добровільно, покинувши свою рідну батьківщину назавжди. Публіку збуджувало ще й те, що втікач з Венери прибув не сам, а з дружиною — венеріанкою, яка, згідно чуток, була найвродливішою жінкою у світі.
У призначений час, коли в залі поміж людьми не можна вже було протиснути і долоню, на сцену вийшли три особи. Першим узяв мікрофон засновник Товариства космічних мандрів Яків Бах. Він чемно, із виглядом натхненного відкривача принаймні ще одного Всесвіту, сказав:
— Шановні колеги і гості! Сьогодні я маю честь представити вам двох переселенців із Космосу, двох утікачів, сміливців і відчайдухів, які не захотіли більше мешкати на сусідній Венері, а забажали поселитися у нас. — Зала дружно зааплодувала пришельцям.