Як же можна забути погляд милих очей,
Погляд синіх очей, волошкових.
Як же можна забути тих казкових ночей,
Тих хвилин невтомимих, чудових!
Пам’ятаю я все… І думками я знов,
Лину в те незабутнє минуле.
І бушує нестерпно моя в жилах кров,
Оживає життям незабуле…
Як з тобою удвох, від сторонніх очей,
У кущах біля річки кохались.
І бурхливо від щастя, під зорями ще й.
У духмяній воді ми купались.
Кришталеві ті бризки летіли навкруг,
І здавалось, не буде їм стану.
Я тоді відчував, що без всяких напруг,
Навіть зіроньку з неба дістану…
Ті безмежно закохані очі в ночі,
Наче зорі за обрієм сяють.
І тепер по ночах, хоч кричи, не кричи, -
Недосяжним минулим спливають…