Укладаючи всі сили, у життя своє?
Хто із самого дитинства ріс у чистім полі,
Із духмяним вітерцем, із дощем вночі,
Хто без неї, як без серця, без душі, без волі, -
Чи зможете це відібрати, ляхи-паничі?..
ЗЕМЛЯ дечавіла, поки з панами бились,
Хто її родючу, рідну, голубити міг?
Над дикими могилами, чорні круки вились,
Багато хто за правду, в неї рідну ліг.
… Хто знає правду тую, яка усіх з утішила б,
Щоб кожен ц нею згодився, й сусіда зрозумів?
Щоб життя наше, людське, - покращала, поліпшила,
Без ненависті й заздрощів, кожен поруч жив?..
УРА, ура, ура, - і руки зголоднілі,
До плуга прикипіли, що землю обробляв.
Втерши рукавом, чоло своє спітніле,
Хлібороб наш, батечко, до землі припав.
Недоспавши ніченьку, не доїв сніданку,
Їде в поле батечко, щоб вкинути зерно,
У земельку теплу ту, зігріту сонцем зранку,
Мозолястій долонею, щоб росло воно.
І ДНЯМИ, і ночами, у хвилюванні, ждучи,
З поглядами вгору, дощика чекав.
У великих радощах, під дощем ідучим,
Дивлячись на ниву, він пісень співав:
Про її кохану ту, рясно потом вмиту,
Про здобуте у боях, право на її,
Про селянську душу, як на вітру відкриту,
І щасливу долю, на своїй землі!
СИНА свого первістка, у полі ти роджала.
Була пора спекотна, - саме були жнива.
Пуповину синові сама перев’язала,
І йому пелюшками була м’яка трава.
Ті дитячі ніженьки… Свої перші кроки,
По ріллі, за плугом батьківським робив.
Запам’ятав на все життя свої дитячі роки,
І холодний смак роси, що по ранку пив.
Добре все, і гарно як, - ген, душа радіє!
Навкруги своя земля, і вона бере.
Доглядати вже її, він, хазяїн, вміє,
І тепер її родючу, ніхто не відбере…
НА ТОЙ час у селах багато було різного:
Хто до кривавих мозолів, землю голубив.
А хто із самого ранку, до вечора пізнього,
Блукаючи по вулицях, лише чоботи бив.
За землю, з паничами селяни з честю билися,
З зірками на будьонівках верталися в село.
Хто із жадністю до неї, до землі вчепилися,
А у кого і любові, до неї, не було.
Поділилося село: є бідні, є багаті… -
За яку ж тоді ідею, проливали кров?
Ви ж усі тоді хотіли, щоб був хліб у хаті,
Чому тепер «собачитеся», люди добрі, знов?