ТАК ВШАНУЙМО люди, покинутих, невинних тих, -
Нехай їх душі з миром, покояться в Раю!..
Так вшануймо люди, забутих і загинутих, -
Пухом буде їм земля, у чужім краю!..
І нехай жалоби дзвін, гулко калатає,
І нехай свічки горять біля всіх святих!..
Нехай душа і серце, про те все згадає, -
Схилиться голівонька: «Пробач, Боже їх!..»
… НЕ дожили до врожаю ті, хто його сіяв.
Ледве сил хватило бідних, вкинути зерно.
Помираючи на полі, про майбутнє мріяв,
Яструбок-хлопчина: «… Та яке ж воно?..»
Золоті колосся, до плеча сягають, -
Виконав колгосп, нарешті свій план!
Та, над полем мухи зелені літають,
Й стелеться над нивою, - смороду туман…
НА ЦІЙ ТРАГЕДІЇ не слід спекулювати,
Людське то горе, виставляти напоказ.
А тихо, з шануванням, пам’ятати,
Без галасу, в покорі, без прикрас…
17. 12. 2007 рік