Якось ти прибігла на зупинку схвильована, розгублена. Це мене налякало.
– Що сталось?
– Та в мене замок на дверях зламався, не можу закрити двері, а чоловік поїхав у відрядження.
Ми поспішили до тебе додому. Я розібрав замок і витягнув звідти дерев’яну тріску, видно, хтось вночі пожартував.
– Я вам так вдячна за все , що ви робите для мене. Я мабуть, ніколи з вами не розрахуюсь за вашу доброту.
– Сьогодні ж підемо до ресторану, і ти повністю розрахуєшся зі мною.
– Я навіть не знаю…
– Якщо у тебе є якісь невідкладні справи, то ми не підемо.
– Хороше. Я згодна.
Щоб догодити тобі, я заказав всіх страв, які були в ресторані. Ти пила шампанське, закусювала чорною ікрою та баликом. Потім ми танцювали, я декілька разів замовляв мелодію із фільму «Історія кохання». Тобі вона теж подобалась. Ми провели чудовий вечір. Таксі підвезло нас до твого будинку. Мені не хотілось прощатись, хотілось, щоб такий прекрасний вечір не закінчувався. Ти теж була схвильована, в якийсь момент мені здалось, що ти переживаєш подібні почуття. і бажала, щоб вечір продовжувався. Ми зайшли до її підїзду.
– Ви чудо, – сказала ти і поцілувала мене в щоку, а мене затрусило, ніби в лихоманці, і я обійняв тебе з пристрастю і жадобою. Здавалось, мить і ми впадемо у гріх… Але якийсь голос сказав мені: «Не роби цього. Ти хочеш використати жіночу слабість, напоїв її, а тепер хочеш скористатись цим. Та вона ж тебе зненавидить, коли проснеться завтра, ти цього не можеш допустити.» Руки в мене самі по собі розійшлись, і я кинувся до дверей.
Вдома я не міг довго заснути, хвилювався, що ти будеш мене ненавидіти за те що сталось, і наші щасливі зустрічі закінчаться. Але наступного ранку ми зустрілись так, наче нічого і не відбулось.
– Доброго ранку, – сказав я і подивився їй в очі, вона не відвила своїх очей і відповіла:
– Доброго ранку, – серце ледве не вискочило з моїх грудей.
Наступила осінь, почались дути холодні вітри, пішли дощі, вдарили заморозки, а ти ходила в легкому демісезонному пальті.
– Ти чому так легко одягаєшся? Захворієш.
– Та от ніяк пальто хороше не можу купити, бо в чоловіка платню затримують, а моїх грошей не вистачає на хороше пальто.
Після такого її зізнання я втратив спокій, бо уявляв як потерпає твоє тендітне тіло від дошкульних вітрів та заморозків. Пішов я до магазину хутряних виробів. Ти була права – ціни на добротний товар, достойний тебе, були ахові. Мені сподобалось там шкіряне пальто з ворітником із норки, манжети теж були із норки. Я був певен, що воно тобі теж сподобається. Залишалась дрібниця – знайти гроші на покупку. Нажаль, мої резерви вичерпались на подарунки для тебе, позичити не було у кого, бо рідні, або хороших знайомих в мене не було. Я засипав і просинався з однією проблемою – де взяти гроші. А ранком, коли я зустрічався з тобою на зупинці, я відчував якийсь дискомфорт, ніби я був винуватий за те, що ти мерзнеш на холодному вітру.