Альоша. Не те слово, що прикро. Ти зіпсувала дорогу річ, яка чималих грошей коштує.
Наташа. Ну, що ж тепер плакати нам з тобою над дорогою річчю. На те воно і весілля. Як кажуть, де п’ють, там і б’ють.
Альоша. Хто ж це пропалив тобі цю дірку. Якби помітив, то прибив би. Ні, краще заставив ьи нове купити, або б заставив гроші вернути. Згадай хто там біля тебе крутився з цигаркою.
Наташа. Звідки я знаю. Там багато біля мене з цигарками крутились.
Альоша. Треба було сказати, щоб не підходили з цигарками.
Наташа. Ну навіщо ти влаштовуєш це розслідування. Хочеш зіпсувати нам свято.
Альоша. Вони вже зіпсували мені свято.
Наташа. Чому?
Альоша. Тепер це плаття можна на смітник викинути, бо жоден магазин не візьме його на комісію, а якщо і візьме, то за копійки.
Наташа. А навіщо його продавати? Це ж весільна сукня, нехай залишається, як сувенір, як згадка про весілля. Он у моєї мами, вона до цих пір лежить і ніхто не думає продавати.
Альоша. Порівняла мамину сукню і свою сукню. Мамина сукня копійки коштує,а твоя – тисячі, бо це ж фірма.
Наташа. Навіщо ж було купувати таку дорогу сукню.
Альоша. Треба було акуратно носити сукню.
(Заходить мати).
Мати. Ось де ви? А там гості вас чекають ходімо до них.
Наташа. Зараз, мамо.
Мати. Що сталось? Ви чимось не задоволені.
Наташа. Ні, ми всім задоволені.
Мати. І ти, мій дорогий зятьок? Чому мовчиш. Дуєшся за такий прийом? Так ми вже все забули. Пішли там музика, танці. Ти ж хотів так веселитись. Спочатку з нареченою. Ні, тепер вже з дружиною потанцюєш, а потім з тещею. Такий порядок. Пішли.
(Мати бере їх обох під руки і виводить з кімнати. Звучить музика надворі, виголошують тости, вітання. Та ж кімната, через декілька годин. Заходить Наташа, за нею Альоша, нагружений різними подарунками, які кидає на підлогу).
Альоша. Ось твоє придане.
Наташа. Тобі щось не подобається?
Альоша. Ні, мені все подобається. Я просто в захваті. Завтра ж кип’ятимо воду в п’яти чайниках, розставляємо на столі чотири чайних сервізи турецьких чи то китайських і п’ємо чай під дванадцятьма годинниками.
Наташа. Ну, й поп’ємо. Що ж тут такого?
Альоша. Ти мене дивуєш. Руйнуються всі мої плани, надії на те, що незабаром я сяду за кермо своєї машини, а тобі байдуже.
Наташа. Життя наше тільки починаться і ми зможемо назбирати потрібну суму на автомобіль. Я теж отримаю диплом і піду працювати на завод, де працює дядя Коля – він обіцяв мене влаштувати там в бухгалтерію.
Альоша. Нікуди ти не підеш!
Наташа. Як це?
Альоша. А так, що ти будеш працювати в магазині у моїх батьків.
Наташа. Хто це так вирішив?