Пам’ятаючи настанови професора Петровського про лікувальну дію перевантажень на хворобу, яка затаїлася, Лан послідовно привчала сина до їх зростання у центрифугах корабля. З радістю впевнювалася, що хлопчикові, потім підліткові, а тепер уже юнакові все це йшло на користь.
Герман дуже “витягся”, був уже вищим за матір і лише широкі дужі плечі робили його кремезним, дещо неповоротким юнаком. Це враження посилювали спокійні очі і трохи суворий вираз рота, високе чисте чоло і вся манера Германа говорити не кваплячись, немов добираючи слова.
Юнак чудово володів мовами народів Землі, Сергуса і Ні Пабара, був сміливим у полеміці з професорами й академіками, взявся за самостійну працю, в якій хотів вивести свої рівняння, що поєднували квантову і гравітаційну теорії.
Все це радувало Лан. Герман своїм нахилом до роботи вченого-астронавта виправдовував найсміливіші сподівання екіпажу. Але матір бентежило інше: вимушене ув’язнення в кораблі відібрало у її сина безпосередність молодості, просту радість спілкування з однолітками, друзями…
Одного разу, вийшовши з бібліотеки корабля, Герман так повів себе, що перелякав матір.
— Знаєш, мамо, — трохи соромлячись, сказав він, — все, що написано в “землянських” книгах, особливо з математики і астрофізики, я вже знаю. Ну, як це тобі пояснити? Беру книгу, начебто не знаю, про що там написано, а починаю читати, вдумуватися, і раптом усе згадую: і теорії, і гіпотези, і доведення формул, немов я їх вже колись вивчав. Сьогодні перевіряв себе: проглянув початок доведення однієї складної формули, потім закрив книжку і поцікавився кінцевими результатами. Вони в книзі були точно такі ж, як я їх “згадав”. І ти знаєш, отаке відбувається зі мною тепер частіше. Що б це могло означати?
Того дня Лан терміново “розбудила” академіка Петровського і в тривозі повідала про синове відкриття, занепокоєння.
— Мати є мати! — посміхнувся професор. — Чи ви, Лан Дугівно, забули, звідки ви сама? Коли вам востаннє вводили ін’єкції рібонуклеїнової кислоти? Там, на Сергусі, в комплексі з опромінюванням?
— Перед закінченням Вищої Космічної Школи, а що?
— А те, що це певною мірою вплинуло на передачу пам’яті батьків у спадок синові. Ваш батько Дуг Лей говорив, що на Сергусі є вже кілька сот сімей, де пам’ять батьків цілком переходить до дітей. А в даному разі перехід, можливо, частковий, бо син ваш ще росте. З розвитком центральної нервової системи у Германа може проявитися вся пам’ять батьків. Те, що ви розповідаєте, стверджує мою думку. Герман починає “згадувати” те, що знав його батько. От і все. Але про це поки що — нікому, Герман просто занудьгує тут, коли дізнається про легку можливість “згадати” все, чого ми його навчаємо. Почекаємо до слушного часу.