Герман ледве відірвав зачудований погляд від поверхні “моря” і повернувся до скелястого берега, на якому під засушеною пальмою сидів прадід Юрій і, лаштуючи кінокамеру, показував ліворуч, поверх невеликої “затоки”. Там, під склепінням печер, майже над самісіньким “суходолом” у межигір’ї, клубочилися імітовані хмари, лунав далекий грім, спалахували блискавки.
— Гроза хоч не справжня, а лабораторна, — вже не посміхаючись, підвівся прадід, — проте слід поберегтися. За таких умов ми з тобою, правнуче любий, перетворюємось у чудові громовідводи! А це вже не іграшка. Тікаймо он у ту печеру під горою. Здається, в ній домовлялися зустрітися учасники пікніку.
Двоє Чуєвих, зібравши речі, швидко попрямували до чорного отвору печери. І тільки вскочили під її гранітні склепіння, як сюди докотилася штучна грозовиця.
— Сюди, до нас! — гукав з глибини освітленої високої печери академік Курганов. — Зараз ми без машини часу побуваємо у далекому минулому Землі. А поки з’являться дійові особи, пропоную предкам і нащадкам славного племені Чуєвих по кухлю кави, звареної за рецептом 14-тисячолітньої давності!
Астронавти плазмольота впереміж з ніпабаріянами сиділи на численних сіруватих валунах, що всіювали долівку великого гроту. Ніпабаріянин, одягнутий у звірину волохату шкіру, подавав гостям глиняні кухлі, від одного погляду на які у Юрія Степановича мимоволі забило подих: в археологічних музеях Землі кілька черепків з таких кухлів вважалися б виключно рідкісною знахідкою!
— А так! — перехопив погляд Юрія Степановича Курганов. — Оті шкури на “офіціанті” — звичайний маскарад. Такими були земляни, коли до них уперше спустилися сергусіяни. А кухлі справжні, кожному по 14–15 тисяч років! Та запросили нас сюди не заради них. Чи не так, Кореню Туорудовичу? Не ображаєтесь, що я так вас величаю?
Лисий, сухорлявий, стрункий, але невисокий на зріст ніпабаріянин, котрого астронавти вже добре знали, щось запитав у свого помічника у білій довгій одежі вченого-жерця, послав його ще далі в глиб печери і, звертаючись до всіх друзів Курганова, сказав:
— Мого батька звали Туорудом. У нас усі носять імена батьків чи матерів. І я Туоруд. А запросили ми вас сюди ось для чого. Як пам’ятаєте, ми спустилися в центр Ні Пабара, щоб побачити точну копію Землі до катастрофи. Спершу це було просто ядро майбутнього астероїда, утворене для міцності споруди. Перетворити його в копію Землі порадили сергусіяни.
Тепер ми умовно перебуваємо на тодішньому узбережжі Зеленого моря, тобто, по-вашому, Льодовитого океану. Зараз ви це місце називаєте півостровом. Таймир. Як бачите, з імітації рослинності в наш час, при тодішньому розміщенні полюсів Землі, тут був помірний пояс. … Але час уже вирушати на Маорію, друзі!