Ліда пішла…
Кілька тижнів по тому Герман не бачив дівчини. Разюче враження на космічного нащадка Чуєвих справила зустріч його прадіда Юрія з дружиною Валентиною Дмитрівною. Як і Ліда, вона проспала в стані анабіозу сотні років, діждалася свого чоловіка. Від Валентини Дмитрівни Герман дізнався, що Ліда з Місяця повернулася на Землю і тепер навчається у Вищій Школі Космонавтів. Юнак подався на станцію відеофонного зв’язку, але йому відповіли, що абонент чекає зустрічі з Германом на Землі…
Герман повернувся до готелю. Група космонавтів оточила Валентину Дмитрівну Чуєву. Чувся виразний бас:
— От бачите, Валентино Дмитрівно, правий був тоді я. Пам’ятаєте? Кілька віків тому ви тужили за життям, яке минає, а я запевняв, що молодість повернеться. Так воно й сталося. Ви така нині вродлива і молода, що я закохався б, якби не Юрій Степанович…
— Ваша правда, — щасливо засміялася Валентина Дмитрівна. — А я ще тоді казала і стверджую зараз, що наш старійшина — Сергій Петрович Кедров, як був, так і залишився наймолодшим серед всіх плазмольотчиків. Сергію Петровичу, скільки вам тепер, якщо не секрет?
— Ну, як сказати. Сто тридцять з секретним гаком.
— Я думала — всі півтораста. За розрахунками, звичайно. На вигляд ви ще зовсім молодець! — втрутилася Ліза Бирюк.
— Було б і півтораста, якби наша “КС-43” літала на швидкостях “НКБ-119”. Ходімо, прогуляймося садом, друзі. Завтра наш екіпаж, як і ви, вилітає на Землю.
Капітан Новиков щось гаряче доводив академіку Курганову.
— …Пусте! — впевнено говорив Іван Германович. — То тільки в старих фантастичних романах писалося, що космонавти, які через сотні років поверталися на Землю, відчували себе зайвими. Ми прибудемо з таким “багажем”, що багато в чому станемо в пригоді землянам. Та інакше й не може бути. Інакше сама ідея далеких польотів викликала б сумнів. Коротше кажучи, завтра ж я доведу вам, Олексію Платоновичу, що ваші побоювання — це напрошування на компліменти.
— Радий буду відчути себе переможеним, — відповів Курганов. — Може, й справді я трохи перебільшую, але на Землі тепер для нас стільки нового, що ми маємо шанс відкрити завтра нову, невідому для нас планету!
— Гадаю, що нас чекають радісні відкриття, — бадьоро заявив Сергій Вікторович Чуєв. — Сміливіше, друзі! Ми самі — теж неабияке відкриття для землян. От хоча б наші друзі ніпабаріяни. Чуєш, Бусуде? Хочеш завтра Землю побачити?
— Я давно чекаю на це щастя, — твердо мовив Бусуд.
— А ти, Германе? Ти, мій космічний сину?
— Хоч сьогодні, хоч зараз! — гаряче і щиро вихопилося у юнака. — Згоден всі чудеса Всесвіту віддати за просту радість жити на Землі!