Отдадим должное галичанским фашистам — они своего идейного «родства» не стеснялись, соратниками и единомышленниками не брезговали. Еще в 1923 году в издаваемом УВО журнале «Литературно-научный вестник» Д. Донцов публикует статью под названием «Чи ми фашисти?», в которой всецело одобряет «політичний і морально-психологічний дух» этой новой (на тот момент) общеевропейской заразы. В формате литературного приложения к «Вестнику» («Книгозбірня Вісника») была выпущена серия брошюр, рассказывающих о боевом пути лидеров европейского фашизма. Вот некоторые названия: «Муссоліні — людина і чин», «А. Гітлер», «Вогнистий хрест — полковник ля Рок» (это про несостоявшегося французского «фюрера»), «Франко — вождь еспенців».
В предисловии к брошюре про Муссолини Донцов пишет: «Своїм чином (действием, порывом) очистив він народ від розкладаючих (разлагающих) сил інтернаціональності і рідної колтунерії, а Італію з країни-провінції зробив нацією, без якої не сміє нічого важного статися на нашім континенті, а подекуди й поза ним…»
Упомянутый выше Мыкола Сцыборский в 1935 г. написал большую книгу «Нациократия», где был 4-й раздел под названием «Фашизм». На этих страницах просто гремит торжественный гимн фашизму:
«Фашизм та інші націоналістичні рухи (движения) відкрили забутий світ великих ідей; в основу своєї чинності (деятельности) вони поклали здорові принципи авторитарності проводу (руководства) нації, гієрйрхії, обов'язку (долга) й дисципліни. На цих ідеях і принципах оперта їх велика місія лікарів хворої епохи… Диктатура є тим творчим, мобілізуючим і виховуючим (воспитывающим) фактором, що пориває за собою більшість (увлекает за собой большинство) і твердою рукою скеровує її (руководит им) до розбудови (построения) духових і реальних цінностей. Не признавати цього можуть лише сліпці, або озлоблені прихильники (приверженцы) старих, збанкротованих талмудів…»
Правды ради надо отметить, что в какой-то момент Сциборский вспоминает про свою любимую «незалэжность» и уточняет: «Український націоналізм, признаючи за фашизмом велику історичну заслугу, і дійсно (действительно) наближаючись до нього своїм ідеологічним змістом (содержанием), є водночас рухом наскрізь оригінальним (является в то же время движением насквозь оригинальным) і ні від кого незалежним. Він орієнтується лише на завдання власної (задачи своей) нації…»
К сказанному остается лишь добавить, что в апреле 1941 г. на 2-м Великом Сборе (Съезде) бандеровской ОУН в качестве символа движения был принят черно-красный флаг (у германских нацистов — черная свастика в белом круге на фоне красного знамени), а после т. н. «восстановления независимости» (30 июня 1941 г.) самозванное «правительство» Я. Стецько 4 июля 1941 г. разослало приветствия Адольфу Гитлеру, Герману Герингу, Иоахиму Риббентропу, Бенито Муссолини, Франциско Франко и Анте Павеличу (главарь хорватских усташей). Весь «фашистский интернационал» в сборе, никого не забыли…