– Розмотайте,– наказав хірург, – Я огляну.
Старий хутко знімає з себе пальто.
– Навіщо ви знімаєте пальто?
– Та ви ж сказали, що будете оглядати, а як же ви че¬рез одяг побачите? Чи то вже наука так пішла вперед, що наскрізь бачите?
– Що за простота. Я яйця буду оглядати, а то може покидьків мені принесли.
– Що ви говорите таке!В мене яйця прямо з гнізда.
– Все одно треба перевірити, – хірург бере розмотане яйце і дивиться через нього на лампочку, потім слухає його стробоскопом – Тепер я не вірю словам, бо одна хвора принесла яйця, а поки вони лежали в кабінеті, то з них курчата вилупилися. Довелосягоспіталізувати.
– Кого?.. Курчат? – дивується старий.
– Яких там курчат. Хвору, щоб вона доглядала тих курчат,покивиростуть.
– І що, виросли вони? – запитує дід.
– Так, виросли, – в голосі лікаря почувається смуток. – Тільки якось вони зайшли до моргу, хтось із персоналу залишив відчиненими двері, і з'їли там щось негарне, бо ж знаєте, які там санітарні умови, то всі і видохли. Він тяжко зітхнув. – Яка тільки халатність присутня в наших стінах.
– Дуже жаль ваших курчаток. Хороший би з них супик був.
– Так. А ось у вас несвіже яйце.
– Не можебути!
– Подивіться самі. Воно ж геть запливло.
Дід прижмурив ліве око, додивився на яйце.
– Дійсно, запливло. Мабутьпоклажувзяв.
Тут відкрилися вхідні двері і показується в них забинтована голова.
– Що таке? – суворо питає хірург.
– Голова болить, не можу терпіти, – стогне пацієнт.
– Ви що, не бачите що я зайнятий? – роздратовано говорить хірург. – Закрийте двері і чекайте, поки вас визвуть.
Забинтована голова поспішно зникаєза дверима.
– Що там ще бабаваша передала?
Старий знову поліз до сумки і витягнув звідти ще один, пакунок, який передає лікарю. Той, тримаючи його в руці, прикинув на скільки затягне.
– Кілограмів зо трибуде, – задоволено говорить вінірозгортає пакунок. – Ой, та що ж це ви стільки колодочок залишили. Моя дружина буває дуже незадоволена, коли птиця необщипана.
– Та оце ж баба недобачає,то, й залишила.
– Так ви бабу присилайте, ми їй окуляри припишемо. З вами приємно працювати. Другі приходять сюди, починають кричати,вимагають книгу скарг, погрожують:«Я буду жалітись на вас… Я вам влаштуюкошмарне життя». Чого кричати,до кого ти підеш? Хіба що до господа бога швидше і без чергипопадеш зі своєю скаргою. Незаперечую, можливо,там і справедливіше царство, але ж ніхто звідтине повертався з резолюцією Всевишнього.
– Воно то може й так. Кажуть, гарно там,де нас немає,– піддакує дід. Хірург знову пильно придивляється доптиці.
– Дуже жаль, що ви не обібрали, як слід, качку, дружина буде кричати. Мабуть я зараз сам обберу колодочки.Ви ж нікуди не поспішаєте?