– Ні.
– То почекайте, а я обберу колодочки, щоб не розстроювати дружину, бо ж знаєте, які вони буваютьемоційні…
– Так, я вас розумію, і звичайно, почекаю. Мені та не знати примх жінок.
Хірург витягує з тумбочки пінцета і починав висмикувати колодочки. Операція затягується. Та ось і з куркою покінчено. Хірург обережно кладе її на стіл.
– Мені роздягатись? – знову запитує старий.
– Не розумію, ви що – до бані прийшли, чи то на конкурс красоти, що вас тягне так роздягнутись?
– Але ж ви будете оглядати мене? – з надією запитує старий.
– Навіщо мені вас дивитись в натуральному, виді. Я і так бачу вашу хворобу. Ось вам мікстура. По дві столових ложки приймати вранці, в обід і увечері.
Лікар вручає діду пляшечку з ліками. Той з недовірою дивиться на ті ліки, а потім говорить:
– Пробачте, але ж таку мікстуру мені минулогоразу давали, коли на мене, розумієте, напало…, у нас люди кажуть «швидка Настя».
– Що за відсталість?! Це ж уніфіковані ліки від усіх болячок. Рекламу по телевізору треба дивитись. Ви вільні, не затримуйте, бо на мене хворі чекають. До побачення. – сказав поспішно хірург, а потім, відчинивши двері, гукнув до коридора:
– Слідуючий.
Скарга
Ні, так далі неможна, – сказала, вилізши з нори, Миша. – Вигребли ці коти все до щенту! Облазила всю комору і не знайшла ні зернинки.
– Чому ти дивуєшся? Коти, то справжні майстри, вміють ховати кінці в воду, – мудро зауважив Горобець, що сидів на даху.
– Мене що дратує? Вони ж на нас з тобою і спишуть цю нестачу, мовляв, це ми розтягнули зерно по норах та гніздах.
– Чи мені не знати їхньої підступності? Бачиш, у мене скалічене крильце? То діло їхніх кігтів!
– Отакі коти нацькують на нас людей, а ті на нас полюють. Капкани, сильця, тровлене зерно підкидають! Куди я подінусь зі своїми дітками? – побивалась Миша.
– Що зробиш? Нічого! Бо в них все схвалено, – поспівчував Горобець.
– Ні! Я цього так не залишу! – Миша стала раптом рішуча та смілива з відчаю. – Я виведу на чисту воду цих котів.
– Нероби цього. Краще б ти не висовувалась зі своєї нірки, – порадив по-доброму Горобець. Але Миша не послухалась його і пішла до Їжака, Той справді був пан принципіальний і всіх, незважаючи на чини та достатки, колов своїми голками. Але у нього був один маленький недолік – він дуже полюбляв мишей.
Скаржницю він прийняв, але ніхто після того її вже не бачив.
Таємна зброя «Сокола»!
Знову цей дощ, чи то небо там прорвало, що воно льє і льє. – сказав незадоволено Форвард поглядаючи наверх.
– Унылая пора – очей очарованье,– спробував пожартувати Захисник.
– Той, хто сказав ці слова, мабуть, не мокнув під дощем, як ми з тобою,– закинув невідомо кому докір Форвард.